Глава 3

 На вихідних мене чекала вечеря із сім’єю. До цього ще треба було морально підготуватися. Моя мачуха то досить своєрідна жінка,  лікар-хірург вищої категорії, заслужений лікар України й ще такий довгий перелік регалій, який я навіть не старалася запам’ятати. Хірургом вона була від Бога, а от жінкою явно від диявола. Її три чоловіки померли, а дві рідних доньки були від різних чоловіків, і я прийомна дочка від третього чоловіка. Смерть батька була страшною трагедією, від якої я довго відходила. Якісь загадкові далекі родичі в мене  були десь на теренах СНД, та моя доля їх мало цікавила. То ж вона виховала мене.  Щось від споминів я здригнулася. Період свавілля та непокори з мене викорінювали роботою. Діставалося й сестрам, правда менше, вони були більш загартовані своєю матінкою і проявляли неабияку гнучкість. Тепер ми виросли, та у стосунках нічого радикально не змінилося, ми досі за стіл сідали в чистому одязі й їли ножем і виделкою, говорили стиха й переважно на запитання Марії Іванівни, вона водночас виражала незадоволення котроюсь із нас, а задоволеною її я, здається, ніколи не бачила. Ці тортури Марія Іванівна називала сімейною вечерею. Єдине, що радувало, що ось так ми зустрічалися 2-3 рази на рік, а далі могли бути вільними. Робочий графік Марії Іванівни не передбачав більш тіснішого спілкування й, певно, слава Богу, бо не певна, що то можна пережити і залишитися при цьому психічно здоровою та оптимістично налаштованою людиною. Могла б побитися об заклад, що темою нашої зустрічі буде моє розлучення. Звісно, катування знайомі з найдавніших часів, як засіб покарання, залякування та отримання зізнання. І Марія Іванівна, здається, знала толк у витончених тортурах вигаданих людьми. Зітхнула я тяжко. Іти до сліз не хотілося. Та варіант перший був, що  без варіантів. Варіант другий  —  ти можеш не прийти на сімейну вечерю тільки тоді, коли помер, та й то заздалегідь попередивши.

Тому варто знову нагадати, як поводитися, коли тебе критикують, та як реагувати на образу. Що ж ці сімейні відносини такі складні?  Чи це я просто відчуваю свою нереалізованість, як донька? У пориві розчулених почуттів набрала свою старшу сестру Ярину. У мої барабанні перетинки билася, якась гучна рок-музика, що в першу мить відвела телефон від вуха, поки це все слухала вже навіть встигла забути, куди і навіщо я телефоную.

- Марія? Ти так невчасно. - почула я її задиханий голос. - У мене тут саме самець, котрий дарує оргазми. - пошепки донесла вона мені таку важливу інформацію.  - Якщо ніхто не вмер, то цілую, люблю. - і вона нахабно вимкнула телефон.

- От і поговорили. Добре, не вперше. Справлюсь. Я просто втілення добра й витримки. І завтра пограю у гарні сімейні ігри. А сьогодні вип’ю бокал вина й піду спати.

     День розпочалося із сірого ранку і рясного дощу за вікном. Видно знак зверху, розсміялася я таким радісним думкам, не відчуваючи ніякого бажання підніматися з ліжка.  Трішки полежала,  загорнулася в халат, сповзла на кухню, зробила чашку кави. Посиділа за чашкою кави, спостерігаючи, як краплі повільно котяться склом, а думки блохами стрибають з однієї тему на іншу. Піднялася, за лічені хвилини зібралася, не забувши навіть легкий макіяж нанести. Із дзеркала на мене дивилася впевнена у собі жінка, в очах якої чорти весело гопак витанцьовували. Фантазія моя ніколи упину не знала. Ну, що ж принаймні виглядаю я краще аніж почуваюся.

   Я приїхала вчасно, хвилина в хвилину і ніяк раніше. Сестри були уже на місці. Софія виглядала трохи втомленою, а от Ярина, на диво, життєрадісною, хоча чому на диво, судячи з усього, час вчора вона провела чудово. Поки Софія мене обіймала, Ярина підморгнула.

- Виглядаєш ситою кішкою. - прошепотіла я до неї.

- Для щастя кожній жінці достатньо мати таку кількість сексу, яка дозволить їй почувати себе щасливою.

- О, боже Ярино, позбав нас від своїх подробиць. - прошепотіла до неї Софія.

- А що таке? У тебе якісь проблеми з твоїм нудним чоловіком?

- У мене все чудово. - огризнулася Софія.

- І я вас теж люблю. - втрутилася я.

- Я тебе теж. А ти як сама? - турботливо запитала Софія.

- Як завжди, краще всіх. - посміхнулася.

- По тобі видно. - оглянула мене з ніг до голови Ярина. - Що говорити, ти можеш будувати бізнес, але відрізнити  нормального мужика від мудака не можеш. А твій Макс  найрідкісніше чувирло.

- Ярино, - скривилася від її слів Софія. – Відчепися зі своєю гімнюковою теорією.

- Ще скажи, що ти маєш іншу думку, щодо цього телепня? - іронічно підняла брову Ярина.

- Дівчатка, це взагалі то моє життя, я дуже рада, що ви ним переймаєтесь, але залиште мені трохи мого особистого будь ласка. - спинила я їх.

- Доброго дня Марія! - у кімнату велично увійшла Марія Іванівна. У довгій сукні з вічно піднятим і закрученим волоссям. - Запрошую дівчата до столу, у вітальню.

- Доброго дня! Дякуємо. - за всіх відповіла я.

У вітальні, як завжди стояли свіжозрізані квіти, а на столі виключно білий фарфоровий посуд. Час нагадати собі про традицію інтелігентних обідів. Було досить дивно, коли в житті за міцним слівцем в Марії Іванівні діло не затримується, але тут за столом за це тобі готові були вимити рот з милом. Сестри теж видно відчули цю відповідальну мить, бо щастя й на їх лицях не спостерігалося. Як тільки ми всілися і насипали собі бограч? Що правда? У сестер теж був дещо здивований вигляд.