Розділ 6.

Побачивши, що в приміщення хтось увірвався, Скуфи застигли з набитими ротами. Але коли вони побачили скажене обличчя Челсона, їхній апетит миттєво зник. Майор не став розмовляти. Одним блискавичним рухом він вихопив із тактичної кобури свій важкий армійський пістолет, і замість магазину з м'якими кулями з гучним, металевим клацанням встромив туди обойму зі справжніми, бойовими патронами 9-міліметрового калібру.

— А ну пішли геть звідси, свині! — гаркнув Челсон, і в його голосі проглянули шалені нотки.

Скуфи, миттєво оцінивши ситуацію та дикий погляд Майора, злякалися до смерті. Вони підскочили зі своїх стільців, перевертаючи тарілки з соусом, і з голосними матами кинулися навтьоки до чорного виходу.

Бах! Бах! — розірвали нічну тишу кухні два глухі, потужні постріли.

Челсон стріляв майже не цілячись, просто вслід утікачам. Перша куля розтрощила косяк дверей, а друга... друга наздогнала найтовстішого з трійнят. Пролунав дикий, верескливий зойк. Куля з хірургічною випадковістю влучила Скуфу прямо в м'ясисту, жирну сідницю — найменш вразливе, але неймовірно болюче місце. Проматюкавшись на весь будинок, тримаючись за закривавлену дупу, бідолаха вилетів у двір слідом за братами.

На шум пострілів у кухню миттєво залетів переляканий Микола, тримаючи руку на автоматі, а за ним показалася бліда Карміла та перелякані дівчата-економістки.

— Що тут?! Напад?! — закричав Коля, переводячи погляд з Валентино на Челсона.

Челсон нічого не відповів. Він голосно, брудно розругався триповерховим іспанським матом, згадуючи всіх родичів Банку Флюгерів, цей острів, бордель і архітекторів, які робили ремонт. Весь його аристократизм змило хвилею люті. Він підійшов до центру кухні, ногою грубо відкинув убік розкішний перський килим і смикнув за потаємне залізне кільце.

Підлогова дошка піднялася, відкриваючи вид на один із старих глибоких винних погребів Орлова. Але замість вишуканих французьких вин Челсон почав діставати звідти великі, красиві трилітрові скляні сулії, заповнені абсолютно прозорою, чистою рідиною. Очевидно, це були якісь старі запаси господарів маєтку.

Челсон з тріском зірвав сургучну печатку з першої банки. По кухні миттєво розійшовся різкий, важкий спиртовий шлейф.

Микола підійшов ближче, повів носом і відразу скривився: — Водка... Чистий, як сльоза, сорокаградусний первак. Челсоне, ти що, пити зібрався? У мене від одного цього запаху вже очі сльозяться, як у дівчинки! Тобі не можна, завтра ж...

Челсон не став його слухати. Він узяв зі стійки гранчану склянку, з глухим булькотінням налив собі її по самі вінця і одним махом, навіть не поморщившись, випив усе до останньої краплі. Навіть загартований Коля від такої картини мимоволі зглитнув слину.

Майор поставив склянку на стіл. Його обличчя залишалося кам'яним, але в очах, що дивилися прямо в білу стелю кухні, з'явився якийсь дивний, скляний спокій. Алкоголь миттєво почав діяти на змучений військовий мозок.

— Усі йдіть геть із кухні, — тихо, але так, що ніхто не наважився заперечити, промовив Челсон, продовжуючи гіпнотизувати поглядом стелю. — Залиште мене самого. Не заважайте мені засинати.

Микола хотів було щось сказати про мільйонний борг і завтрашній ранок, але Валентино вчасно схопив його за лікоть і негативно похитав головою. Де Кларк розумів: зараз Майора краще не чіпати. Йому потрібно було просто вимкнути цю пекельну машину в своїй голові хоча б на кілька годин.

Вся команда тихо, майже навшпиньках, вийшла з кухні, зачинивши за собою двері й залишивши Майора Челсона Флюгера наодинці з трилітровими банками горілки та його власними демонами.

Ранок зустрів маєток Орлова густим туманом, який ліниво заповзав крізь прочинені вікна вітальні. Валентино прокинувся першим — якщо це взагалі можна було назвати сном. Страх перед прильотом аудиторів Банку Флюгерів та діра в один мільйон доларів не дали йому заплющити очей більше ніж на годину. Спустившись до величезної вітальні, він застав там таку ж бліду й невиспану Кармілу, яка нервово крутила в руках порожню філіжанку з-під кави.

Але справжній шок чекав на них по центру кімнати.

На розкішному шкіряному дивані, закинувши ногу на ногу, сиділа жінка. Вона була брюнеткою з ідеальними, майже хижими рисами обличчя, нереально сексуальною та настільки красивою, що у Валентино на мить перехопило подих. На ній був бездоганний чорний костюм, який підкреслював кожну лінію її фігури, а на вигляд їй можна було дати не більше двадцяти п'яти років. Вона виглядала як топмодель із обкладинки дорогого журналу.

Валентино й Карміла перезирнулися. Враховуючи нічний інцидент зі Скуфами та загальну параною, першою не витримала Карміла.

— Ти ще хто така, бляха?! — грубо, з ругательствами випалила Карміла, роблячи крок уперед. — Як ти взагалі сюди зайшла? Охорону Ігоря на вуха поставити, чи сама через вікно вилетиш, шмаро?!

Валентино, попри всю свою аристократичну стриманість, теж завівся. Нерви здавали.

— Шановна, ви переплутали адресу, — холодно, з прихованою злістю процедив де Кларк, підходячи ближче. — Це приватна територія воєнної структури. Якщо ви якась елітна повія, яку найняли Скуфи, або шпигунка іспанського клану Анни — раджу звідси забратися, поки Коля не зробив з вас решето. Хто ти така?! Говори!

Проте жінка навіть не здригнулася. Вона сиділа з гордо піднятим підборіддям і дивилася на цю парочку студентів Золотого Класу з такою абсолютною, крижаною зверхністю, ніби вони були назойливими мухами. Вона мовчала, демонструючи повне ігнорування їхніх криків.

— О ні, дорогенька, мовчати ти не будеш! — Карміла вже замахнулася, збираючись схопити брюнетку за комір куртки.

У цей самий момент важкі двері кухні зі скрипом відчинилися.

На поріг вітальні вивалився Челсон. Вигляд у Майора був, м'яко кажучи, не до ладу. Горілка з трилітрових банок дала про себе знати: він був помітно п'яний, з розпатланим чорним волоссям, а його кремезне тіло було з ніг до голови кумедно загорнуте в білу пухову ковдру, яку він тягнув за собою по підлозі.