Розділ 4.

Але цього разу дівчина виглядала зовсім інакше. На її обличчі не було тієї важкої, театральної білої пудри, яка робила її схожою на порцелянову ляльку. Без гриму її шкіра виявилася ніжною, а розкосі очі — дивовижно глибокими. Єдиним елементом макіяжу була легка, ледь помітна помада на губах, яка ідеально пасувала до її натурального блондинистого волосся та європейських рис, успадкованих від матері.

Проте атмосфера за їхнім столом була специфічною. Коля, попри свою звичну армійську грубість, зараз розмовляв із дівчиною напрочуд спокійно, навіть м'яко. Великий двометровий хлопець сидів рівно, тримаючи в руках маленьку склянку — як виявилося, він приніс із собою пляшку міцної горілки і потроху наливав собі, зберігаючи повну тверезість та залізну виправку. А от Сакура... невине дівчисько явно не розрахувало сил із європейським алкоголем. Вона була помітно п'яною, її щоки густо почервоніли, а сама вона з останніх сил намагалася тримати спину і повністю не впасти обличчям на стіл.

Коля й Сакура спілкувалися виключно японською мовою. Їхній діалог звучав плавно, і ніхто в кафе не міг зрозуміти ні слова. Коля щось тихо й розмірено розповідав, активно жестикулюючи великою рукою, як раптом Сакура засумувала. Вона піджала губи, її плечі затремтіли, і з її красивих сірих очей рясними ручаями полилися сльози.

У Карміли від цієї картини миттєво закипіла кров. Її натура «злодійки драми» та гостра нетерпимість до чоловічої жорстокості вибухнули в одну секунду.

— Ах ти ж армійська худоба! — прошипіла Карміла, відштовхуючи Валентино, який навіть не встиг її зупинити.

Вона підлетіла до столика, замахнулася і з усього розмаху вліпила Колі дзвінку, важку ляпас прямо по обличчю. Звук удару ехом розлетівся по маленькому кафе.

— Ти що твориш, громило нещасний?! — оскаженіло закричала Карміла, важко дихаючи і нависаючи над хлопцем. — Залякав бідну дівчину, довів до сліз, налив їй горілки і сидиш задоволений?! Тільки й умієш, що над слабкими знущатися, тварино татуйована!

Коля від удару лише злегка повернув голову вбік. Його обличчя ошарашено витягнулося, а в очах спалахнув небезпечний вогонь. Сакура від несподіванки миттєво протверезіла, її очі округлилися від жаху. Вона миттєво кинулася між ними, закриваючи Колю своїм тілом, і почала емоційно та швидко щось кричати японською мовою. Ні Валентино, ні Карміла не зрозуміли жодного слова з її бурхливого потоку мови.

— Ямете! Онегаі, ямете кудасай! Аната ва нанімо вакатте наі! (Припиніть! Будь ласка, припиніть! Ви нічого не розумієте!) — відчайдушно вигукувала Сакура, судомно хапаючи Кармілу за руки і намагаючись відтіснити її від нареченого.

— Відійди від нього! Він не сміє так поводитися! — на емоціях вигукнула Карміла і, навіть не цілячись, занадто різко відштовхнула дівчину вбік, щоб та просто не заважала їй розбиратися з Миколою.

Але Карміла не розрахувала сили на емоціях. Тендітна японка, яка й так ледь стояла на ногах через алкоголь, не втримала рівновагу, відлетіла назад і з усього розмаху врізалася в офіціанта, який саме ніс до сусіднього столика глибоку тарілку з холодним гаспачо. Почувся тріск, Сакура полетіла на підлогу, а весь холодний червоний суп повністю розлився по її світлій кофті та білявому волоссю.

Коля, побачивши це, миттєво змінився в обличчі. Вся його стриманість злетіла в ту ж секунду. Він різко підвівся — величезна двометрова тінь закрила світло з вікна.

Пляск! — Коля з розвороту вліпив Кармілі таку нехилу, жорстку відповідну ляпас, що дівчина відлетіла на кілька кроків назад, ледь втримавшись на ногах завдяки Валентино, який вчасно підхопив її за талію.

— Ще раз ти торкнешся моєї жінки, і я зламаю тобі руки, з якого б вищого світу ти не була! — прогримів Коля, і його голос змусив офіціанта застигнути на місці.

Не гаючи ні секунди, велетень опустився на коліна прямо на брудну підлогу. Він одним рухом скинув із себе важкий піджак, згріб залякану, мокру від супу Сакуру в оберемок і міцно притиснув до своїх грудей, накидаючи піджак їй на плечі, щоб захистити від холоду.

Сакура, вся тремтячи від шоку, лише сильніше вчепилася пальцями в його майку, сховала обличчя на його широких грудях і тихо, плачучи, зашіпотіла до нього єдиною мовою, якою могла зараз говорити:

— Ніколас-кун, гомен насаі... Ваташі но сеі де... (Ніколас, вибач... Це через мене...)

— Дайджобу да, Сакура. Оре га цуітеру (Все добре, Сакуро. Я з тобою), — так само тихо відповів їй Коля японською, і це був єдиний момент, коли його голос прозвучав по-справжньому м'яко, після чого він знову підняв свій важкий, лютий погляд на Кармілу, яка трималася за палаючу щоку, та Валентино.

— Ви, міські ідіоти, спочатку думайте своїми мізками, а потім розпускайте руки! — грубо й різко кинув Коля, обіймаючи Сакуру сильніше. — Я розповідав їй історію зі своєї служби у військовій школі! Про те, як на моїх очах підірвали мого першого командира, який замінив мені батька! Вона засумувала і заплакала, бо співчуває мені, дурепо ти столична! А ти прилетіла, влаштувала тут свій дешевий театр і штовхнула її в суп!

Карміла застигла. Вся її пафосна зверхність миттєво зникла, змінившись почуттям глибокої провини та шоку. Вона подивилася на Сакуру, яка ховалася в куртці Колі й тихо схлипувала, зовсім не розуміючи їхньої мови, і зрозуміла, яку жахливу помилку щойно зробила через свої поспішні висновки. Валентино лише важко зітхнув, розуміючи, що цей ранок у «Ель Каміно» вони запам'ятають надовго.

Залишивши емоції та палаючі щоки в затишному кафе «Ель Каміно», Валентино та Карміла вирішили повністю переключитися на роботу. Провина провиною, а двісті тисяч доларів від банку Флюгерів самі себе не відпрацюють. Наступного ж ранку до закинутого складу на південному крилі острова прибули перші вантажівки з будівельними матеріалами та бригади робітників, яких таємно прислав прагматичний Ігор за наказом Челсона.

Валентино був у своєму справжньому, автентичному елементі. Одягнений у легке пальто кольору кемел і тримаючи в руках папку з кресленнями, він витонченим кроком ходив поміж цегли та мішків із цементом, роздаючи вказівки будівельникам.