Трофей із людської війни
Епілог
20:30
Тайпан на стабпункті. Обличчя сіре, але очі живі.
Медики працюють мовчки. У кожного своя війна — в когось з уламками в ногах, а в когось із мовчанням, яке важче за свинець.
Я стою збоку, дивлюсь і думаю, що, певно, залишився цілий тільки тому, що ще не прийшов час.
Я, Харгрун Пекловодець, демон старих війн і нових окопів, бачив багато.
Але тут, на цій землі, все інакше.
Не тому що страшніше. А тому що глибше.
Страх не в обстрілах — страх у тиші після них.
І ворог помилився не у стратегії, а в уявленні про вас.
Він думав, що зламає.
Але як зламати того, хто навіть смерть сприймає як один із варіантів маршруту?
Хто лежить у грязі й слухає артобстріл не зі страхом, а з роздратуванням, бо знову заважає спати?
Хто замість “здатися” каже: “Ще трохи потерпимо.”
Дарма ви прийшли сюди, русня.
Бо ця земля — не просто територія. Вона живе в кожному, хто за неї тримається.
Кожен метр, залитий потом, кров’ю й мовчанням.
Кожна позиція — не точка на карті, а доказ того, що ви тут чужі.
Ви прийшли по чуже і залишитесь ні з чим.
Тут не треба пекла. Воно вже є.
І не ви його принесли.
Ви просто не витримали — бо пекло з вами не співпрацює.
Воно — з тими, хто мовчки йде вперед, навіть якщо назад вже не буде куди.
Я, демон, відходжу.
Бо тут я зайвий.
Це місце не потребує демонів.
Тут уже є люди.
І цього, як виявилося, — більш ніж достатньо.
#820 в Фантастика
#156 в Бойова фантастика
#1541 в Різне
#571 в Гумор
Відредаговано: 21.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
