День 14 — “До точки евакуації й назад. Майже.”

читає Харгрун, Пекловодець, архіватор підривної буденності —

 12:00
Наказ: “Висувайтесь на дальню СП з водою і хавкою.”
Звучить невинно. Типу — легка прогулянка з рюкзаком у бік пекла.
Ми з Тайпаном вже досвідчені: збираємось, як на шкільну екскурсію.
Тільки замість вчителя — параноя, а замість карти — постійне відчуття, що за тобою дивляться якісь збоченці.

- 15:00
Вивантажились із пікапа.
У дорозі з’ясувалося — рація не ловить.
Класика. Якщо в тебе все працює — значить, ти точно не в армії.

Дійшли до точки спокійно. Навіть занадто.
На зворотному шляху теж — тиша.
Почали було думати, що, може, життя налагоджується.

- 19:00
Ага. Звісно.
За 200 метрів до точки евакуації — мінометний салют. 8-10 “прильотів”.
Прощальний поцілунок від Пекла.
Ще й дві “дружні” — браковані наші — впали поруч. Для рівноваги.

 На самій точці — дрон.
Дві гранати:
— перша летить прямо в Тайпана,
— друга — між нами.
Не вибухнула. Просто лежить, як мокра срака, ніби питає: “А якщо я все-таки бахну?”

Ми не панікуємо.
Ми вже просто не маємо в собі сили для емоцій.

Відходимо.
Проводимо діалог із дронами: вони — “пік-пік”, ми — “бах-бах”.
Відійшли ще метрів на 800, знайшли позицію за згорілим страйкером.
Метал, сажа і відносна безпека — ідеальний коктейль для очікування евакуації.

Uber приїхав.

- 20:30 — стабпункт.
У Тайпана — пробиті обидві ноги й рука.
Каже: “Та нічо, зате рюкзак цілий.”
Медик тільки зітхнув:
“Ага, герою. З рюкзаком до госпіталю поїдеш. Ти, блін, як сир — швейцарський.”

Коментар демона Харгруна, Пекловодця:

-Коли граната падає між двома людьми — нормальні істоти тікають.
Ви ж — оцінюєте, чи вона гідна вашої уваги.

Я бачив, як у дев’ятому колі Пекла душі корчаться від зради, болю і страху.
А ви — смієтесь, кульгаючи, та жартуєте про рюкзаки під градом мін.

Пекло вже не кличе вас у свої лави.
Ви — вже тут.
Працюєте.
Поза штатом.