День 13 — Пекло, пост-режим. Тилові пригоди в стилі survival horror.

  Ми нарешті вийшли.
І одразу стало ясно: тил нас чекав.
З відкритими обіймами… і нульом турботи.

  Нас поклали в палатку.
Не просто в палатку — в ту саму, з "обігрівом", як у відкритому холодильнику.
І, звісно, саме вночі пішов сніг.

 Дякую, Всесвіт. Ми дійсно чекали сніг не в Карпатах, а у себе в наметі.
Прокинувся не від будильника,
а тому що лівий бік покрився льодом. Все тіло — як після сексу з морозилкою.
Романтика, яка не потребує слів. І зубів.

   В обід вирішили відмитися від двох тижнів жаху.
Але баня не топлена.
Просто... не топлена. Нічого так не тонізує, як купання в воді, що холодна наче з Арктики.  Спробував облитися — і одразу згадав бабцю, церковку, і все життя до цього моменту.

- їжа?
 -Ха. Забули.

Зате є:
— хліб
— майонез
— згущонка
— печиво "Дружба"

Нормальний набір, якщо ти —
без смакових рецепторів і з амнезією.

Зробив бутерброд.
Хліб. Ковбаса. Згущонка зверху.

 Їв і думав:
“Ось вона — кулінарна деградація. Головне — калорії, а не смак.
І психіка вже навіть не чинить спротиву.”
---

- Хтось протопив буржуйку.
Недовго. На 15 хвилин. Вона гріла тільки свої дверцята і повітря в радіусі 15 см —
чисто щоб іній з труби розстав.

---

- І знову — спати.
У тилу. В “теплі”.
Після Пекла — наче після бані:
начебто живий, але шкіра все одно не твоя.

---

Коментар Харгруна, демона з підвалів бюрократії:

> У моєму Пеклі є дев’ятий рівень.
І там так само: ти думаєш, що вже вибрався...
А тебе зустрічає логістика.

 Це не просто тил — це випробування віри.
Ще день — і вони самі захочуть повернутись під 120-ті.
Бо там хоча б зрозуміло,
хто і чому хоче тебе вбити.