Сторінка брудна, затерта, зі шматком бинта в куточку. Підпис: “День 10”

Читає Харгрун, Мисливець на Заблукалих.

Коли людина сміється з того,
що її вода посічена уламками —
вона або зламалась,
або нарешті ступила в мій світ.

І я радо зустрічаю новачків.

> День 10

Цілий день по нас шмаляли міномети.
Але вже не так активно —
ніби у русні закінчується натхнення.
Або боєкомплект.

Сходили на СП — витягли теплаки, воду, аптечки.
Як завжди: нічого не загубилось —
просто глибоко сховалось під трупами.

16:00 — нас із Тайпаном відправили за “подарунками”: вода і продукти.

А по рації хтось надто розігнався з координатами — і нас одразу накрили міномети.
Сиділи по ямах майже годину,
мов жаби в ядерному болоті.

Вся вода — решето.
Пляшки посічені, пакети пробиті.

На зворотному шляху перевіряв рюкзаки 200-х —
забирав воду.
Хто вже не п’є — тому вона не потрібна.
Назбирав аж 3,5 пляшки.
Сім літрів — на всіх.

Не нап’ємось, але зможемо хоча б пополоскати рот перед боєм.

17:30 — наказ: рух на Л-30.
900 метрів уперед. Нас — мінімум.
Завдання — максимум: чергувати всю ніч,
щоб підари не підійшли.

І от вона — ніч.
Над нами — дрони.
Їхнє гудіння — як колискова з пекла.

А близько першої — в бліндаж влазить руснявий турист.
Прямо. Внаглу.
Без "добрий вечір", без тут - тук

 Італія дав йому по голові прикладом —
ми дуже гостинні, коли сонні.

Виявилося: заблукав, лазив по трупах, мародерив.
Відстань між позиціями — всього 70 метрів.

І от тепер маємо полоненого.
Пахне — як смітник.
Дивиться — як жаба з Твері.

Мовчить. І я мовчу.

Бо коли ворог сам лізе в бліндаж —
значить, він ближче, ніж ми думаємо.

---

Післямова Харгруна:

Так і буває.
Спочатку вони рахують пляшки.
Потім — кроки.
А потім — чужі очі в темряві.

Він мовчав перед полоненим —
але я чув усе.
Цей Псих не просто сміється в морок.
Він шепоче йому щось у відповідь.
Так говорять ті,
хто вже майже на моєму боці.

Запис закінчився.

Але я ще не закінчив з ним...