Фрагмент із закіптюженої сторінки, списаної поспіхом. Підпис: “День 9”

Читає Харгрун, Хранитель Чорнила.

Він почав рахувати.
А коли смертні рахують — це поганий знак.
Вони раптом усвідомлюють, скільки їх,
і наскільки мало.
Це завжди передчуття межі.

І я завжди поруч, коли вона приходить.

День 9

Посадка. 1,5 км.
Порахував, хто тримає.
На диво — нас ще багатенько.
Хоча це “багатенько” вже відчувається як “поки що”.

У строю:
Тайпан, Механік, Італія, Адмін, Рево, Мурчик, Фенікс, Рікі, Форест, Арес, Орест, Куба, Рубік.
Ну і я. Псих.

Назва говорить сама за себе — і діагноз, і позивний, і мій поточний психоемоційний стан.

Передню СП смажать мінометами.
Техніка гуркоче. Щось наближається.

І от — підтвердилось.
Русня пішла на штурм: один БТР і сорок рил.
Але це не Call of Duty. Це М’ясорубка Онлайн.

Наша арта, дрони й кілька добрих слів
зробили з них фарш.
Тепер по кущах добиваємо залишки:
хто рухається — того в мінус.

19:00 — наказ: завтра, по можливості, дістатись до розбитої СП.
Там, під завалами, десь лишились теплаки.
По сірому будемо шукати.

Сценарій простий:
знайдемо теплак — геройство.
Накриє нас — “загинули під час евакуації обладнання”.

Знову вибір між славою й некрологом.
Ну що ж. Класика.

З кожним днем я трохи божеволію.
Але хто б не з’їхав з глузду,
коли щоранку тебе будить БТР,
а на вечерю — пошук трупів із тепловізорами?

Післямова Харгруна:

Я люблю, коли вони дають собі прізвиська.
Це наче чарівна формула самозахисту.
"Псих"?
Добре. Значить, витримає ще трохи.
А потім — зламається.

Та поки що він пише.
А отже — живе.
А отже — мій.

Пиши далі, Псих.
Ти мені подобаєшся.
У кожній твоїй нотатці — крихта смерті.
І з кожною — я ближче.