Трофей із людської війни
Фрагмент, обгорілий знизу, ніби його писали просто у вогні. Підпис: “День 7”
Читає Харгрун, Вдихаючий Порох.
Він усе ще живий.
І все ще пише.
А це значить — я не сам на цій сцені.
Його життя — мій театр болю.
Завіса відкрита. Діалог триває.
День 7
Почалося о п’ятій.
Прокинувся не від будильника, а від 82-мм «добридень».
Міномети й АГС співають нам свою ранкову пісню — гучну, ритмічну, по черепу.
09:00 — група не може дійти до нас.
Обстріл такий, що навіть таргани окопались.
Близько десятої — приліт 120-ї.
Міна впала в метрі від бліндажа.
Земля — в рот, у вуха, під каску й прямо в душу.
Присипало мене, як пиріжок у шкільній їдальні.
Вижив. Навіть не зварився.
15:00 — нарешті прорвалися.
Зайняли позиції.
На вигляд — як постапокаліптичні святі:
бруд, сажа, очі — як вирви, глибокі, мов окоп.
А далі — марафон виживання.
Біжу за батарейками до радейки — 600 метрів у броні, як марафон для проклятих.
А потім ще 600 назад — на іншу позицію.
Загалом — чотири кілометри бігу
з обличчям, що кричало:
"Я в спорті не заради здоров’я —
а щоб не здохнути"
І знову він.
Кульгає, кашляє, тремтить — але живе.
І, головне — іронізує.
А іронія — остання броня.
Та я пробивав і кращі.
Скоро, мій друже.
Скоро…
#832 в Фантастика
#160 в Бойова фантастика
#1551 в Різне
#574 в Гумор
Відредаговано: 21.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
