Розділ 28

Гарячково ховаю погляд, готова провалитися крізь землю від власної недолугості. Гліб хитає головою:

— Не порівнюй мене з ним,  і не вимірюй усіх чоловіків міркою хлопчиська, який не спромігся оцінити те, що мав поруч.

— Важко вірити людям після того, як тебе розтоптали.

— Вірити потрібно не словам, а вчинкам. Чомусь мені здається, що ти ще не оговталася від минулого і не готова до нових стосунків, — влучає у ціль.

— Так і є, — стримано киваю. — Я довго була з Назаром, готувалася до весілля і складно звикнути, що ми більше не разом.

— Розумію. Кажуть, час все вилікує,— одразу згадую його особисту драму і стискаю губи. Він відчиняє двері під'їзду. — Піднімайся додому. Завтра буде важкий день.

— Добраніч, — проходжу всередину.

Після цієї несподіваної щирості, навіть не уявляю, як дивитимуся йому в очі.  Наступного ранку дозволяю собі розкіш просто лежати, вдивляючись у стелю. Гліб дозволив прийти на пізніше і ця маленька поступиться здається справжнім порятунком. О десятій ранку заходжу до офісу. Грозовського немає,  він особисто поїхав до суду, щоб подати ті самі ідеально сформовані томи. Без його кремезної постаті й проникливого волошкового погляду в приймальні дихається набагато легше, але водночас простір здається порожнім. Я занурююся у роботу і це рятує від непотрібних думок.

Ближче до тринадцятої години офіс починає порожніти. Колеги збираються групами, шумно обговорюючи плани на обід, і виходять до найближчих кафе. Я залишаюся за столом, сподіваючись спокійно доробити звіт. Двері кабінету відчиняються і на порозі з'являється Денис, мій колега. У руках він тримає велику фірмову коробку, від якої на весь коридор розноситься запаморочливий аромат розплавленого сиру, шинки й базиліку.

— Не заваджаю? — він усміхається. — Ти забула про обід?

— Ні, — посміхаюся у відповідь, знімаю окуляри й розправляю плечі. — Намагаюся підтягнути хвости, поки Грозовського немає.

— Забудь про хвости хоч на двадцять хвилин, — він рішуче крокує до мого столу й ставить коробку на вільний край. — Всі наші всі рвонули в суші-бар, а я замовив велику сімейну піцу з шинкою та в'яленими томатами. Одному мені її за цілий день не подужати. Врятуєш від переїдання?

Я планую ввічливо відмовитися, але запах гарячої піци досягає мого носа. Мій живіт зрадницьки бурчить від голоду.

— Ну, якщо тільки для того, щоб врятувати від переїдання, то я не маю права відмовити, — всупереч своїм намірам погоджуюся та відсуваю папери.

Денис відкриває коробку і я беру шматочок до рук. Чоловік сідає навпроти мого столу, зручно вмощується, і з апетитом кусає свій шматок. У нашому кабінеті юридичного відділу зараз панує рідкісна тиша. Обідаємо лише ми двоє, оскільки наші колеги, Ірина та Олег, ще пів години тому пішли до сусідньої кав'ярні.

— Слухай, це якась магія, — Денис вказує шматочком піци на мій монітор. — Я пів ранку бився над формулюванням договору для львівських партнерів, а ти за півгодини розгребла весь свій стос і ще й правки внесла. Де таких юристів беруть?

— На юридичному факультеті та за допомогою двох чашок міцної кави, — посміхаюся у відповідь, мружачись від запашного сиру й гарячих томатів. — До речі, у третьому пункті того договору краще переписати умови про форс-мажори. Там є пара слизьких моментів, за які їхні адвокати точно зачепляться.

— Ого, ти ще й мої проєкти бачиш наскрізь! — Денис зацікавлено подається трохи вперед. — Нам у відділі просто пощастило з тобою. А якщо серйозно, то після роботи ми з Ірою та Олегом збираємося в паб неподалік. Просто видихнути після робочого тижня. Хочеш із нами? Тобі не завадить трохи розвіятися.

Ця пропозиція здається привабливою. Мені буде корисно краще познайомитися з колегами. Двері кабінету відчиняються і я не встигаю відповісти. На порозі стоїть Гліб. Ідеально випрасуваний темний костюм та сніжно-біла сорочка, додають йому особливого шарму. Його кремезна постать перекриває дверний отвір, а важкий погляд миттєво фіксує мене, Дениса, коробку з піцою біля робочих паперів і нашу невимушену розмову.

— Глібе Олександровичу, — Денис миттєво напружується. — Ми тут... У нас обідня перерва. Будете? — колега вказує на піцу.