Розділ 25

— Навіщо нам хтось третій на побачені? — нахиляюся через стіл, щоб він краще роздивився відверте декольте. — Сподіваюся ти вже замовив найдорожче вино. Чи мені самій покликати офіціанта й спустошити твій гаманець?

Я чекаю, що він обуриться, а у його очах спалахне зневага. Гліб лише повільно відкладає келих і нахиляється вперед, скорочуючи відстань між нами. Його погляд ковзає моїм агресивним макіяжем, зухвалою сукнею й зупиняється прямо в моїх очах. Гліб киває офіціанту та робить замовлення. Я обираю з меню те, що справді буду їсти, бо ті екзотичні дорогі страви викликають у мені недовіру. Офіціант йде, а я підпираю підборіддя рукою.

— Мені подобається, коли вино коштує як тижнева зарплата твоїх підлеглих, — зухвало посміхаюся. — Сподіваюся, ти не чекаєш, що після цього келиха я розтану?

— Звісно ні, — він злегка всміхається. Його усмішка дії на мене, наче магніт, і я подумки зауважую, який ж він привабливий. Ігнорую ці спалахи симпатії та продовжую свою гру:

— Я люблю дорогі подарунки, розкішні ресторани й чоловіків, які беззаперечно виконують будь-яке моє бажання. Ти взагалі тягнеш на такого, Грозовський, чи ти тільки вміє красиво говорити?

Гліб повільно нахиляється трохи ближче, скорочуючи відстань між нами. Від його гарячого подиху й терпкого аромату парфуму в мене на мить перехоплює дух, але я змушую себе зухвало витримувати його погляд.

— Я тягну на набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. Питання лише в тому, чи витримаєш ти ціну моєї уваги.

— Ціну? — я сміюся, опускаю руки під стіл, намагаючись приховати зрадницьке тремтіння в пальцях. — Ти що, вирішив мене залякати? Я не з тих дівчат, які лякаються самовпевнених чоловіків. Я звикла брати від життя все й не давати нічого натомість.

— Справді? А мені здається, ти просто ховаєшся за цим зухвалим макіяжем і провокаційною сукнею. Чим більше ти намагаєшся здатися зіпсованою й безпардонною, то сильніше в тебе прискорюється пульс від одного мого дотику.

Він тягнеться через стіл та бере мою руку. Ніжно проводить пальцем біля пульсу, викликаючи табун мурашок на шкірі. До щік підступає палаюча хвиля, проте я не висмикую руку, а дозволяю йому ці грайливі дотики.

— Ти надто високої про себе думки. Можливо саме зараз я з тобою справжня і відкрито заявляю про свої вимоги до чоловіка. 

— А мені здається, що ти граєш, — Гліб бачить мене наскрізь та злегка всміхається. — Проте вечеря тільки починається, і я з великим задоволенням подивлюся, наскільки довго ти зможеш протриматися у цій ролі.

— Я не граю, — забираю свою руку з його долоні, хоча все всередині від цього дотику все стискається в солодкий вузол. — Я саме така: меркантильна, зіпсована, корислива, і відкрито про це говорю, щоб потім не було несподіванок.

— Ти дуже стараєшся такою здаватися, але твій спектакль надто фальшивий. Невже це все тільки для того, щоб не зустрічатися зі мною?

Ці слова падають між нами, мов важкий камінь, розбиваючи мою маску зухвальства на дрібні друзки. Повітря в легенях миттєво закінчується. Я замираю, відчуваючи, як під шаром яскравого макіяжу, обличчя заливає вогонь сорому.

— Я не розумію, про що ти, — хитаю головою.

— Все ти чудово розумієш, — він мене перебиває, наче йому набридла моя гра. — Ти вдягла цю сукню, наклала цей яскравий макіяж і розмовляєш зі мною як вульгарна дівка тільки для того, щоб я розчарувався, викреслив тебе зі свого життя й більше ніколи не шукав зустрічей. Я зрозумів тебе, і наполягати на подальших стосунках більше не буду.

Грозовський кидає короткий жест офіціанту:

— Рахунок, будь ласка.

Все відбувається надто швидко. Гліб мовчки кладе на стіл банківську картку, розраховується, а потім підводиться, застібаючи ґудзик піджака. Він перетворюється на недосяжного, холодного Гліба Грозовського.

— Гарного вечора, — не чекаючи моєї відповіді, повертається й впевненим кроком прямує до виходу з ресторану.

Я залишаюся сидіти за столиком на самоті. Навколо грає тиха музика, а у мене всередині все розривається на шматки. Я досягла свого, відлякала його, але чомусь таке відчуття, ніби я щойно втратила щось найважливіше у своєму житті.