Розділ 24

Мої щоки горять і явно не від підвищеної температури. Зараз у мене є ідеальна нагода у всьому зізнатися та припинити цю виставу. Проте я надто боюся наслідків. У мене не вийшло працювати разом з колишнім, і я не хочу повторення такого сценарію. Ця робота дуже мені потрібна, й поки я не готова до звільнення. Нервово сміюся:

— Вона може образитися за таке.

— Я ніколи не бачив вас разом, телефону у неї немає, як і сторінок у соціальних мережах, — Гліб наводить переконливі аргументи.

— Все у неї є, тільки під дивними нікнеймами, — щоб переконати у зворотному у моїй голові зароджується черговий авантюрний план. — Добре, я вмовлю її прийти до вас на побачення, і після цього ви припините чіплятися до мене.

— А хіба я чіплявся? — отримавши у нагороду мій скептичний погляд, чоловік хмикає. — Я ще жодну жінку не вмовляв йти зі мною на побачення, це якось принизливо.

Звісно, статний Гліб Грозовський не бігатиме за жінками. Його харизма і шарм діють на протилежну стать безвідмовно. Йому достатньо просто кинути погляд, щоб жінки втрачали голову, у тому числі і я. Він веде зі мною небезпечну гру та змушує мій хиткий захист тріщати по швах. 

— Я не так висловилася. Я передам їй ваше запрошення.

— Передай, а краще приходьте вдвох. Завтра о дев’ятнадцятій. Ресторан “Шарм”. А зараз йди додому. Мені б не хотілося, щоб ти знову злягла.

Пропозиція прийти вдвох — це черговий прорахований удар Гліба. Він наче навмисно змушує мене заганяти саму себе в глухий кут, з цікавістю спостерігає за кожним моїм здриганням.

— Я передам, — змушую себе вимовити це якомога стриманіше, хоча в горлі миттєво пересихає.

— До побачення, Поліно, а я ще трохи попрацюю.

Він не чекає на відповідь. Впевненим кроком Гліб прямує до виходу. Двері кабінету зачиняються, залишаючи мене в глухій тиші порожнього офісу. Це вже не просто гра, а прямий виклик. Гліб Грозовський чудово розуміє, що ніхто вдвох не прийде. Завтра у “Шармі” мені доведеться розіграти найогидніший спектакль у своєму житті. Аліна має стати настільки вульгарною, меркантильною й безпардонною, щоб у цього бездоганного чоловіка раз і назавжди зникло бажання шукати з нею зустрічей, навіть якщо це означатиме остаточно розбити власне серце.

Наступний ранок в офісі минає як у тумані. Я гарячково намагаюся зосередитися на роботі, але кожна літера перетворюється на зворотний відлік. Сімнадцята, вісімнадцята, час невблаганно спливає. О дев’ятнадцятій я стою біля дзеркала в жіночій вбиральні ресторану, та намагаюся заспокоїти власне серцебиття.

Зараз зникає Поліна, стримана помічниця в суворому костюмі й з окулярами. Замість неї постає Аліна. Я навмисно зробила занадто яскравий, майже агресивний макіяж, розпустила волосся й одягла сукню з глибоким відвертим декольте та провокаційним розрізом. Сукню, яка має викликати не захоплення, а скоріше огиду в чоловіка з таким витонченим смаком, як у Гліба. Вимоливши в душі останню краплю сміливості, я виходжу в основний зал.

Ресторан вражає приглушеним світлом, кришталем і живою музикою.  Я одразу помічаю Гліба. Він сидить за кутовим столиком біля панорамного вікна. На ньому темно-синій костюм і сліпучо-біла сорочка. Поруч із ним стоїть келих з брунатним напоєм. Його профіль здається викарбуваним із мармуру, а у важкому погляді читається звичний спокій людини, яка звикла володарювати.

Я роблю глибокий вдих, випрямляю спину й вмикаю свій найзухваліший, найбезпардонніший образ. Йду до його столика, гучно цокаючи високими підборами, й опускаюся в крісло навпроти. Навмисно голосно зі скрипом відсуваю стілець, привертаючи увагу сусідніх столиків, і кидаю свою сумочку прямо на білосніжну скатертину.

— Ну привіт, Грозовський, — кидаючи на нього зверхній погляд, витискаю з себе примхливий тон. — Поліна переказувала, що ти згораєш від бажання мене бачити. Сподіваюся, цей ресторан не все, на що ти спромігся?

Гліб навіть не здригається. Він повільно піднімає свій келих, робить невеликий ковток і поволі переводить на мене свої палаючі волошкові очі. У них жодного розчарування, лише тонка, майже непомітна посмішка ковзає його вустами. Це посмішка хижака, який спостерігає за кумедними потугами своєї здобичі.

— Доброго вечора, Аліно! Ти ж Аліна, так? Ви такі схожі з Поліною, що вас легко переплутати, — навмисно наголошує на імені та говорить з насмішкою. — Радий, що ти знайшла час. А Поліна запізнюється? Вона ж мала прийти з тобою.