Розділ 21

Гліб відсторонюється.

— Зрозумів. Допит переноситься, — він стає на ноги та випрямляється на повний зріст. — Спирайся на подушку і не смикайся. Я зараз.

Він розвертається та виходить зі спальні.  Я чую його впевнені кроки, та шарудіння паперових пакетів на кухні. Здуріти можна! Грозовський хазяйнує у мене на кухні! Серце все ще калатає в божевільному ритмі. Намагаючись заспокоїтися, притискаю гарячу долоню до грудей, Хвороба випиває останні сили, а близькість цього чоловіка розбиває всі захисні бар'єри. Невдовзі Гліб повертається до спальні. У руках він тримає миску з гарячим, запашним курячим бульйоном.

— Звідки? — не стримую здивування.

— Купив у ресторані дорогою до тебе, — чоловік сідає на край матраса. — Я здогадувався, що зараз ти не спроможна щось готувати.

Гліб бере ложку, набирає трохи бульйону й легенько дмухає, перш ніж піднести до моїх губ. Від паруючого аромату в спальні стає якось по-особливому затишно, але від цієї демонстративної турботи мене кидає в жар ще сильніше.

— Зачекайте, я сама, — намагаюся підняти тремтячу руку, але він перехоплює моє зап'ястя й обережно повертає його назад на ковдру.

— Поліно, не вередуй, — у його голосі чутно стільки владної, спокусливої непохитності, що в мене перехоплює подих. — Відкривай рот. Це не обговорюється.

Я дивлюся на ложку, а потім переводжу погляд на Гліба. У волошкових очах зараз немає й краплі офіційної суворості, а тільки увага, від якої щоки палають ще дужче. Здавшись, я слухняно розтуляю губи й роблю перший ковток. Гарячий, наваристий бульйон приємно обпікає горло, проливаючись теплом по всьому тілу. Він терпляче, ложка за ложкою, продовжує мене годувати. Кожен його рух розмірений та впевнений. Його погляд періодично ковзає з моїх очей на губи, й я не витримую.

— Чому ви це робите? — поправлю ковдру на грудях. — Ви керівник компанії і точно не повинні сидіти біля ліжка своєї помічниці й годувати її з ложечки.

Гліб відставляє миску на тумбу.

— Поговоримо про це пізніше, ти ж зараз не у стані.

Він простягає руку й великим пальцем обережно витирає крапельку бульйону з моєї нижньої губи. Цей дотик прошиває мене струмом від голови до п'ят. 

— Ти вже не така гаряча. Відпочивай, а мені час на роботу. У разі чого телефонуй. 

Грозовський йде до дверей. Я кидаюся словами у його спину:

— Дякую! За все.

Двері кімнати тихо зачиняються. Я залишаюся одна в напівтемряві, притискаючи тремтячі пальці до щоки, де все ще палає слід від його дотику. 

Через деякий час мені стає краще. Жарознижувальне нарешті починає діяти, важкий гарячковий туман у голові повільно розсіюється, а дихання вирівнюється. Проте у моїй голові сотні думок, і чомусь саме сьогодні туга за Назаром розриває серце. Він хоч і зрадник, але два роки стосунків не минають безслідно. Я його кохала і викинути чоловіка зі свого серця виявилося складніше, ніж я гадала.

Ввечері отримую повідомлення від Грозовського: “Ти як?”. Швидко тицяю літерами та набираю відповідь: “Краще. Завтра буду на роботі”. Майже одразу отримую ще одне смс від нього: “Лікуйся вдома і навіть не думай про роботу. Прийдеш, коли повністю одужаєш”.

Наступного дня, я ще залишаюся вдома. Сьогодні збираюся на роботу з особливою ретельністю. Одягаю широку закриту сукню, окуляри та закладаю волосся у тугий пучок. Заходжу до кабінету Гліба, і серце здригається, але зовні я тримаю ідеальну маску професіоналізму.

Грозовський сидить за своїм масивним робочим столом, переглядаючи папери. На ньому біла сорочка, ідеальна краватка, холодний зібраний вигляд. Здається, цей серйозний чоловік не здатний на ніжності. Ніби й не було тієї напівтемної спальні, гарячого бульйону та небезпечно близького подиху. Я заходжу всередину і погляд його волошкових очей піднімається й з неприхованою уважністю ковзають моєю постаттю.

— Доброго ранку, Глібе Олександровичу. Я зробила документи, — підходжу до столу й кладу папку на стіл. — Сьогодні у мене температура тридцять шість і шість, й я повністю працездатна.

Розслаблено притулившись до спинки крісла, Гліб сплітає пальці у замок. Куточок його звабливих губ ледь помітно смикається.

— Доброго ранку! Радий, що тобі краще. 

— Ваші ліки подіяли, — моє серце обпалює згадка, як цей чоловік піклувався про мене у спальні. Він не відводить від мене мрійливого погляду:

— Без окулярів тобі набагато краще. Без них ти дуже вродлива, вони тобі не личать.