Розділ 20

Гліб обережно опускає мене на матрац, але не поспішає відсторонюватися. Він нахиляється, нависає над мною та руками спирається  по обидва боки від моєї голови. Його погляд зупиняється на моїх розтулених губах, потім повертається до очей. 

— А тепер слухай мене уважно, — обличчя Гліба опускається ще нижче, залишаючи між нашими губами мінімальну відстань. — Ти лежиш тут, не метушишся, слухаєшся мене та перестаєш вигадувати дурні казки. Зрозуміла?

Його гаряче дихання обпікає мої шкіру, а від близькості цього чоловіка залишки здорового глузду стрімко випаровуються. Я заворожено дивлюся в його волошкові очі, і усвідомлюю, що не можу видавити з себе жодного слова.

— Поліно, ти мене чуєш? — його великий палець плавно торкається моєї щоки, ковзає нижче й невагомо окреслює лінію моєї нижньої губи.

Від цього чуттєвого дотику моїм тілом пробігає розпечена хвиля. Я інстинктивно подаюся трохи назустріч його руці, на мить заплющуючи очі, і з моїх губ виривається видих.

— Чую, — розплющую очі й зустрічаюся із його стурбованим поглядом.

Гліб не відсторонюється. Його губи опиняються надто близько від моїх, і я відчуваю, як електричний струм пронизує все тіло. Мої пальці самі стискають ковдру. Я хочу захиститися, нагадую собі, що він мій бос, а я сором’язлива помічниця в окулярах, але зараз всі маски розсипаються на порох. Його руки опускаються на мої плечі.

— Лежи спокійно. Я зараз принесу воду й ліки.

Він повільно, ніби з небажанням, розпрямляється, залишаючи мене на ліжку з відчуттям гострої нестачі його тепла. Гліб виходить, а я залишаюся лежати, притискаючи тремтячі пальці до гарячих губ, і з жахом усвідомлюю, що цей чоловік подобається мені ще більше. У голові шумить, і межа між реальністю та моїми власними фантазіями розмивається остаточно.

Через хвилину до спальні повертається Гліб. Він тримає у руках  склянку води та пігулку. Він сідає на край ліжка.

— Трохи піднімися, — він підкладає мені під спину другу подушку.

Його руки знову торкаються моїх плечей. Від цієї турботи всередині все стискається у солодкий вузол. Гліб подає мені склянку та ліки. Тремтячими пальцями беру склянку, і я швидко роблю декілька ковтків. Віддаю воду назад.

Він відставляє склянку на тумбу, але не поспішає підводитися. Його погляд знову ковзає моїм обличчям, вивчає розпашілі щоки, розпатлані пасма, які прилипли до чола, і гарячі губи.

— Ти вся палаєш, — він проводить тильним боком долоні по моєму чолу, перевіряючи температуру. Його шкіра прохолодна й неймовірно приємна.

— Це просто застуда, Глібе Олександровичу, — навмисно наголошую на офіційному звертанні, щоб повернутися до реальності.

— Олександровичу? — він вдає здивування. Нахиляється трохи ближче, кладе долоню на ковдру біля мого стегна. — Зараз ми не в офісі, перестань ховатися за цими офіційними зверненнями. Мені здається, що після того, як я побачив тебе у цьому халаті, офіційні звертання недоречні.

— Ви мій бос, — намагаюся тримати оборону, але від його близькості й терпкого голосу земля вислизає з-під ніг.

— А ще я чоловік, який стоїть у твоїй спальні й не може відвести від тебе погляду, — Гліб повільно простягає руку й заправляє мені за вухо пасмо волосся. Його пальці затримуються на щоці. — Мені здається, що я цілував тебе, а не твою сестру.

Його слова б'ють попадають в ціль, але зізнатися зараз — це добровільно віддати йому всі карти й програти в цій небезпечній грі. Гарячка знову накочує туманною хвилею, і я користуюся цією слабкістю як єдиним щитом. Я хитаю головою:

— У нас однакова зовнішність.

— І голос, і сукня, яка висить на вішаку? — він вказує на сукню, в якій я була у нічному клубі.

У мене замість шафи купе відкрита стійка-вішалка, а та клята чорна сукня красується спереду. Я нервово облизую пересохлі губи:

— Ні, то сукня Аліни. Ми живемо разом. Мені здається, що ви настільки сильно хочете з нею зустрітися, що ваш мозок нас не розрізняє.

— Живете разом? — у його голосі чую здивування. — Аліна залишила тебе у такому стані?

— Вона не знала, сестра зараз у від'їзді, — з моїх вуст зривається чергова брехня.

— Знову досліджує дикі племена? — Грозовський явно насміхається з мене.

— Ні, взагалі то я ледь дихаю, а ви влаштовуєте допит.