Розділ 14

Ми стоїмо перед тим самим нічним клубом, де зовсім нещодавно почалося моє особисте пекло, і я вперше зустріла Гліба. Саме тут я піддалася гріховному бажанню, божевільному імпульсу і зблизилися з Грозовським, а потім залишила його зв'язаним у номері готелю нагорі.

— А що не так? — Ксенія хапає мене за лікоть і тягне до входу, де вже зібралася черга з вишукано одягнених людей. — Тут найкраща музика в місті, круті коктейлі й пристойна публіка. 

Серце починає калатати у божевільному ритмі. Я озираюся на вхід, наче чекаю, що прямо зараз із дверей вийде Грозовський і знову зажене мене в кут своїм фірмовим хижим поглядом. Хоча він  мільйонер і серйозний бізнесмен, у нього купа інших справ, ніж вештатися клубами. Шанс зустріти його тут вдруге дорівнює нулю. Натягнувши на обличчя впевнену посмішку, я переступаю поріг клубу, занурюючись у напівтемряву, важкі баси та шлейф дорогого алкоголю. Я насторожено оглядаюся по сторонах. Грозовського й справді немає і я полегшено видихаю. Звісно залишилися ще ВІП кабінки, алея себе надто накручую.

— Ну що, почнемо з коктейлю? — Ксенія говорить мені на вухо, намагаючись перекричати ритмічний трек, що лунає з динаміків. 

— Згодна, — я киваю, намагаючись розслабити затиснуті плечі.

Сідаю на високий стілець біля бару і мимоволі знову оглядаюся. Кожен куточок цього місця викликає в мене флешбеки. Ось біля тих VIP-кабінок я вперше побачила його силует. А он там, біля сходів, що ведуть на верхні поверхи до готельних номерів, я стояла, збираючи залишки своєї сміливості перед тим, як зробити найбільшу дурість у своєму житті. Чомусь тоді здавалося, що чим вчинком змию з себе всі сліди зрадника Назара. В результаті, я помстилася не йому, а зробила гірше собі.

Бармен спритно ставить перед нами два келихи. Я роблю швидкий, великий ковток. Кислувато-холодний коктейль приємно обпікає горло, трохи змиваючи внутрішню напругу.

— Дивись, які красені за тим столиком, — Аліна штовхає мене ліктем у бік і кокетливо поправляє волосся. — Той брюнет у піджаку на тебе дивиться. Може, підморгнеш йому?

Я переводжу погляд у вказаному напрямку. Симпатичний хлопець біля сусіднього столика справді посміхається мені й піднімає свій стакан у німому тості. Раніше я б, можливо, підіграла, але зараз немає жодного бажання ні з ким знайомитися. Чудово пам’ятаю якою катастрофою обернулося моє попереднє знайомство. 

— Не хочу, — хитаю головою і роблю ще один ковток. — Я прийшла побути з тобою і просто потанцювати, а не чіпляти чоловіків.

— Ой, ну ти й нудна! Добре, тоді допиваємо і йдемо танцювати.

Ми залишаємо порожні келихи й занурюємося в самий центр розпашілого натовпу. Музика огортає мене з усіх боків. Я заплющую очі, дозволяючи тілу рухатися в такт мелодії. Намагаюся витрусити з голови роботу, суди, Гліба, його колишню, чи теперішню. Просто розчиняюся в русі. Прохолодне повітря від кондиціонерів приємно лоскоче відкриті плечі. Ми танцюємо хвилин двадцять, і мені справді стає легше. Адреналін витісняє страх. Я починаю посміхатися, відчуваючи себе живою і вільною. Минає більше години і я розслабляюся.

Відчуваю як хтось нахабно притискається до моєї спини. Гарячі чоловічі долоні по-господарськи лягають мені на талію, миттєво фіксуючи на місці. Пальці стискають мою шкіру крізь тонку тканину чорної сукні так міцно, що у мене перехоплює подих. Його груди притискаються до моєї лопатки, і я відчуваю шалений ритм чужого серця. Намагаюся вирватися, але хватка стає міцнішою, а моє вухо обпалює гаряче дихання.

— Спіймалася? — від знайомого голосу, душа тікає у п’яти. 

Усередині мене все миттєво німіє, а потім вибухає тисячею гарячих іскор. Одразу впізнаю голос та владний тон, від якого підгинаються коліна. Це Гліб. Моє серце збивається з ритму і я застигаю в його руках, боячись навіть поворухнутися. Ні, ні, ні! Ми не мали зустрітися, принаймні не тут. Зараз я зовсім не схожа на серйозну юристку. Поки я панікую і не знаю, що робити, Гліб сам підштовхує мене до чергової брехні.

— Твоя сестра казала, що ти в Африці досліджуєш дикі племена, — у голосі Грозовського чую насмішку.

 Миттю приймаю рішення та розвертаюся в його руках. Ліктями впираюся у міцні груди чоловіка, а погляд тане у волошкових очах.

— Я була там, але повернулася.

— Повернулася? Так швидко? — він підіймає брови догори й явно мені не вірить.

— Так, у них спалах якоїсь епідемії і довелося повернутися, тож раджу не тулятися до мене так близько, я можу бути заразна.

— О, тоді хворітимемо вдвох, — його руки сильніше стискаюся на моїй талії, захоплюючи мене у тугий оберемок. — ходімо, поговоримо.

Дуже дякую за ваші сердечка книзі та підпис на мою сторінку! Ваша підтримка надихає!