Розділ 9

Чоловік злегка зіщулює очі, наче намагається зрозуміти про що мова.

— Вистава? Про що ти?

— Хто та жінка, яка весь вечір стежить за нами? — киваю на сусіднє ложе.

— Давня знайома, — Грозовський помітно напружується і явно бреше.

Та жінка сказала так само, але їх об’єднує щось більше, ніж просте знайомство у минулому. Я забуваю про свою роль наляканої сірої мишки та перекладаю коліно на ногу, ще більше огололюючи стегно:

— Мені так не здалося. Ви притягли мене сюди, змусили вдягнути цю сукню і демонстрували пристрасні обійми на її очах лише для того, щоб викликати ревнощі?

Гліб мовчить декілька секунд, а його обличчя знову перетворюється на непроникну маску. Він повільно відкидається на спинку дивана, закидає руку на бильце і міряє мене довгим, важким поглядом, від якого шкірою пробігають сироти.

— Ти зустріла її у вбиральні, — не питає, а констатує факт.

— Зустріла і мені неприємно усвідомлювати, що мене тримають за ляльку у вашому особистому зведенні рахунків. Я юрист, Глібе Олександровичу, а не ваш ескорт чи інструмент для помсти.

— Ти думаєш, що я став би витрачати стільки зусиль, підбирати сукню, торкатися тебе і везти сюди лише для того, щоб щось комусь довести? У мене й справді була тут зустріч, а я взяв тебе, бо не хотів йти сюди сам. Те, що ти називаєш пристарасними обіймами, всього лише пересторга. Не знав, що це ти приймеш за пристрасть. Якщо це так, то ти навіть не знаєш, що таке справжня пристрасть.

У спогадах спалахує наша спільна ніч і тіло зрадницьки відгукується. Я розумію, про що говорить чоловік, і від хвилювання сильніше стискаю клатч у руках, намагаючись стримати тремтіння пальців і не виказати, як сильно його слова вибили мене з колії.

— Отже, я сьогодні тут тільки через роботу?

— Ти тут, бо я не хотів іти сам, от і все. До того ж, я мав побачити як ти спілкуєшся з клієнтами, щоб зрозуміти, які завдання тобі доручати.

Його відповідь дещо збиває мене з пантелику. Я гарячково прокручую в голові останні пів години спілкування з клієнтом, і згадую чи я ніде не припустилася помилки. Можливо і справді ця зустріч чисто професійна, а не те, що я собі навигадувала.

— Тобто ви влаштували мені випробування? — мій тон стає спокійнішим, а захисна агресія нарешті поступається місцем цікавості. 

— Скоріше оцінював твої професійні навички.

— І як? — я заглядаю прямо в його темні, волошкові очі, намагаючись прочитати там бодай щось. — Я пройшла якийсь ваш базовий рівень, чи завтра  забирати свою нещасну чашку з офісу та шукати нову роботу?

Гліб сміється. Його обличчя м'якішає, роблячи його неймовірно привабливим у напівтемному світлі ложі. 

— Пройшла, — чоловік нахиляється вперед та кладе руку на мою долоню. Я зригаюся, проте не висмикую пальці. Напружено чекаю, що буде далі. Він переводить погляд у мої очі. — І знаєте, зараз ви дуже нагадуєте мені вашу сестру.

Згадка про вигадану близнючку обпалює жаром зсередини, миттєво вимиваючи всю млість і пристрасть. Це ж треба, так необачно спалитися. За цими іграми я забула, що маю вдавати сором’язливого ангелочка, а не висувати притензії, дивитися вовком і закидати ногу на ногу. Стикаю плечима:

— Дивно, якби не нагадувала. Ми ж близнючки.

Гліб зіщулюється, уважно спостерігаючи за тим, як стрімко змінюються мої емоції. Його пальці на моїй руці ковзають шкірою і він забирає долоню.

— Можливо, але твоя сестра здавалася мені більш передбачуваною. Ти ж, Поліно, щоразу відкриваєшся з нового боку.

Він підводиться на повний зріст, застібає піджак і кидає погляд на вихід з ложі.

— Ходімо. На сьогодні з нас досить неформального спілкування. Час повертатися.

Я з полегшенням підводжуся з крісла, подумки дякуючи всім вищим силам за те, що ця розмова нарешті закінчилася. Мені терміново потрібно опинитися вдома, зняти цю сукню, відірвати цей клятий пластир і просто побути собою без чужих ролей, масок та інтриг. Ми мовчки виходимо з концерт-холу. Нічне повітря приємно охолоджує мої розпашілі щоки. На парковці Гліб по-джентльменськи відчиняє переді мною дверцята свого позашляховика. Ми рушаємо, я відкидаюся на сидіння і заплющую очі. Проте Гліб не дозволяє мені насолодитися тишею і його голос проривається до свідомості:

— Ти живеш з Аліною?

— Ні, — згадка про вигадану сестру холодить шкіру. Я хитаю головою, намагаюся говорити максимально спокійно й буденно. — Я винаймаю квартиру з подругою. Так дешевше ділити оренду, а сестра поїхала в Африку. У неї своє життя. 

— А так… в Африку, — на вустах чоловіка з’являється легкий смішок і здається він зовсім мені не вірить. — Шкода, я дуже хочу зустрітися з нею ще раз.

— На жаль, вона скоро не повернеться, — сподіваюся моя брехня змусить його заспокоїтися та більше ніколи не згадувати про вигадану близнючку.

— І куди саме вона поїхала? Я ж можу до неї прилетіти.

Буду дуже вдячна, якщо натиснете на серденько біля книги (якщо ще не зробили цього) та підпишеться на мою сторінку. Ваша підтримка надихає і дуже важлива для мене!