Розділ 8

Йдучи до вбиральні, відчуваю на своїй спині гарячий погляд і не знаю, кому він належить. Ховаюся за масивними дверима дамської кімнати. Тут, у прохолодній тиші, оббитій світлим мармуром, я нарешті можу зробити нормальний вдих. Підходжу до величезного дзеркала, спираюся руками об раковину і заплющую очі. Серце досі шалено калатає після спекотних дотиків Гліба. Смарагдова сукня сидить ідеально, але шкіра під пахвами натягнута через пластир і злегка свербить. 

Розплющую очі, тягнуся до сумочки, щоб поправити помаду. Двері відчиняються і у дзеркалі з'являється та сама білявка з сусідньої ложі. Зблизька вона здається неймовірно тендітною та витонченою. У її погляді, який я бачу у відображенні, немає злості чи зверхності, а прихований сум і якась дитяча цікавість. Вона підходить до сусідньої раковини, відкриває кран і повільно миє руки. На її пальці відсутня обручки, але світлий слід на шкірі вказує, що нещодавно там носили перстень.

— У вас гарна сукня, — незнайомка тепло посміхається мені у дзеркалі. Її голос звучить м'яко й абсолютно щиро. — Смарагдовий вам неймовірно личить.

Я на мить ніяковію від такого неочікуваного й приємного компліменту. Паніка трохи відступає. 

— Дякую, ваша сукня теж чудова.

Дівчина вимикає воду, бере паперовий рушник і злегка промокне пальці. Вона не поспішає йти, хоча її рухи видають легке хвилювання.

— Вибачте за цікавість, — вона на мить заминається, ніби зважуючи слова, і дивиться на мене з легкою, трохи ніяковою посмішкою. — Я просто помітила вас у сусідній ложі. Ви прийшли з Глібом Грозовським?

Всередині мене щось напружується. Не бачу сенсу приховувати очевидне та злегка киваю:

— Так. Я його помічниця, Поліна.

— Помічниця? — у її очах миготить щось схоже на полегшення, яке майже миттєво змінюється легким сумом. Вона уважно розглядає моє обличчя, моє розпущене волосся, ніби намагаючись розгадати якусь таємницю. —  Зазвичай Гліб тримає дистанцію з колегами, а сьогодні він так дивився на вас, що мені здалося, що ви для нього хтось набагато ближчий. 

Стискаю губи і не поспішаю розповідати все цій незнайомці. Витискаю з себе натягнуту посмішку:

— Я нещодавно працюю на нього, але ви схоже, знайомі з ним давно.

— Так, я його добре знаю. Мені здалося, чи він дозволяв собі дещо більше, ніж дозволено босу з підлеглою?

Мене обпалює жаром. Ця жінка явно спостерігала за нами. Не витримую та припиняю цю гру у загадки:

— А ви йому хто?

— Давня знайома, — у голосі дівчини відчувається фальш. Вона викидає рушник в урну і поправляє пасмо світлого волосся. — Будьте обережні з ним, поруч з Глібом легко втратити голову, але його слова не завжди щирі.  Рада була познайомитися.

Дівчина швидко виходить з вбиральні, залишаючи мене наодинці з шаленим стукотом власного серця та купою питань, на які в мене немає відповідей. Я ж навіть не знаю її ім’я, але ревнощі у очах білявки свідчать, що Грозовський їй не байдужий. Він теж дивно поводиться, вибрав для мене відверту сукню, демонстративно обіймав саме тоді, коли на нас дивилися з сусідньої ложі. Складається враження, що мене використали для ревнощів.

У грудях закипає гаряча, темна злість. Я відчуваю себе заплутаною в чужих інтригах, де моя єдина роль бути красивою лялькою з оголеною спиною, яка слухняно стоїть поруч. Роблю глибокий вдих, та намагаюся заспокоїтися. А чого я очікувала? Що Грозовський приведе мене на побачення?

Рішуче штовхаю масивні двері вбиральні й виходжу в гамірний зал VIP-зони. Я повертаюся до нашої ложі. Марк якраз про щось весело розповідає, активно жестикулюючи, а Гліб сидить, розслаблено відкинувшись на спинку дивана. Він неймовірно привабливий, але тепер він мені нагадує хижака, який звик отримувати своє будь-якою ціною. Гліб повільно сканує поглядом мою фігуру, і в його очах вирує цікавість.

— Поліно, все гаразд? — діловито цікавиться Марк, помітивши мою появу. — Ти трохи зблідла. Налити тобі чогось?

— Дякую, все чудово, — я вичавлюю з себе бездоганну, холодну посмішку і сідаю на диван не поруч із Глібом, а навпроти нього. 

Грозовський злегка піднімає брови, спостерігаючи за цим моїм маневром. Я закидаю ногу на ногу, смарагдовий шовк ефектно розходиться, оголюючи стегно, і мовчки дивлюся прямо на свого боса. 

Марк підводиться і наче не помічає цієї німої дуелі поглядів.

— Ну що, контракт підписано, справу зроблено, а мені пора спуститися за лаштунки і проконтролювати фінал виступу моїх шибайголів, — він тепло посміхається нам обом. — Глібе, Поліно, відпочивайте, насолоджуйтеся вечором. VIP-ложа у вашому розпорядженні.

— Дякую, Марку, — Грозовський киває.

Марк йде, а Гліб повільно, неначе хижак, нахиляється вперед і скорочує відстань між нами. 

— Щось сталося у вбиральні? Ти вийшла звідти якась інша.

— Я приїхала сюди працювати, а не брати участь у ваших дешевих виставах, Глібе Олександровичу, — впевнено карбую кожне слово, хоча всередині все тремтить від власної зухвалості.