Розділ 6

Діючи на одному адреналіні, я знімаю свій бежевий бюстгальтер. Пальці зрадницьки тремтять, але точними рухами я відрізаю бічні шлейки білизни, залишаючи лише самі чашечки. Хапаю широкий рулонний медичний пластир, який завжди тягаю із собою на випадок нових мозолів від підборів. Притискаю чашечки до грудей і починаю клейкою стрічкою фіксувати їх до шкіри по боках, намагаючись зробити це якомога непомітніше, щоб пластир не визирав із-під смарагдового шовку під пахвами.

Конструкція виходить сумнівною, тримається виключно на чесному слові й моїй паніці, але тепер груди прикриті, а спина залишається повністю голою. Я швидко натягаю сукню, застібаю блискавку збоку і з полегшенням видихаю.  Пучок на потилиці не чіпаю, і залишаю волосся туго зібраним. 

Не встигаю сховати свою чорну сукню назад у пакет, як дверцята водія відчиняються. Гліб знову сідає в авто. Він повертає голову до мене, і його погляд миттєво важчає. Волошкові очі темніють, повільно ковзаючи по моїх оголених плечах, вирізу на грудях і смарагдовому шовку, який підкреслює тонку талію. На декілька секунд у машині зависає така оглушлива тиша, що чути лише наше переривчасте дихання.

— Ну треба ж, Поліно Віталіївно, — його голос лоскоче нерви. Він повільно перехиляється через підлокітник, скорочуючи відстань між нами до мінімуму, і його гарячий подих обпікає мої губи. — Виявляється, під шарами нудної офісної тканини ховалася справжня краса.

Його погляд піднімається вище, зупиняючись на моєму обличчі, а потім переміщається до потилиці, де чорніють шпильки мого тугого, недоторканого пучка. В кутиках його губ з'являється хижа, владна посмішка.

— Буде краще, якщо розпустити волосся, — його голос переходить на шепіт. Гарячий подих обпікає мої губи, змушуючи розум остаточно вимкнутися.

— Глібе Олександровичу, це занадто... — намагаюся заперечити, проте він хитає головою та змушує замовкнути.

Чоловік піднімає руку. Його велика, тепла долоня торкається моєї шиї, і по шкірі миттєво проноситься шалена хвиля електричного струму. Мимоволі заплющую очі, його довгі пальці повільно, один за одним, намацують і витягають металеві шпильки. Він безжально кидає їх на панель авто. Кожен його рух як повільний, тягучий катувальний прийом, від якого в животі солодко скручується тугий вузол.

Остання шпилька вислизає, і густа маса мого рудого волосся шовковистою хвилею розсипається по плечах, спадаючи на голу спину. Гліб не прибирає руки. Його пальці повільно занурюються в моє волосся біля коріння, злегка стискають його, змушуючи мене трохи задерти голову й подивитися йому в очі. Мені стає надто спекотно. Він повільно перебирає пасма, пропускаючи їх крізь пальці, а його подих важчає. У волошкових очах більше немає холодного боса, там вирує шалена пристрасть, яка лякає і водночас притягує мене з магнетичною силою.

— Так значно краще, — його подих обпікає губи і здається зараз він мене поцілує.

Тіло зрадницьки реагує. Усередині все стискається від солодкого, болісного передчуття, а серце починає стукати так шалено, що, здається, цей гуркіт заповнює весь салон автомобіля. Я мимоволі подаюся вперед, назустріч його губам, повністю втрачаючи зв'язок із реальністю. Забуваю про офіс, про свою брехню, про небезпеку бути викритою. Існує лише цей момент, терпкий запах його парфуму і шалене бажання, яке сковує нас обох. 

В останню секунду Гліб різко зупиняється. Він робить глибокий, важкий вдих, змушуючи себе відсторонитися, хоча я чітко бачу, як сильно стискаються його пальці на підлокітнику.

— Їдемо. Тепер ти схожа на успішного помічника юриста.

Ці слова, сказані звичним діловим тоном, б'ють наче холодний душ, миттєво змиваючи залишки пристрасного туману. Гліб відкидається на своє крісло, заводить двигун і впевнено переводить важіль коробки передач. Автомобіль рушає з місця.

Я залишаюся сидіти, притиснута до пасажирського сидіння, і гарячково намагаюся зібрати докупи власні думки. Його різка зміна настрою збиває з пантелику. Що це взагалі було? Психологічна перевірка? Знущання? Чи він так само, як і я, з останніх сил намагався не переступити межу?

Збоку, і сподіваюся непомітно, спостерігаю за його профілем. Гліб дивиться виключно на дорогу, його руки впевнено тримають кермо, а обличчя знову перетворюється на непроникну маску суворого боса. Жодного натяку на ту шалену пристрасть, яка вирувала в його очах ще секунду тому. 

“Успішний помічник юриста”, — подумки повторюю його фразу, і в мені знову закипає приховане обурення. У смарагдовому шовку, з оголеною спиною, у білизні, яка тримається на медичному пластирі, та з розпущеним волоссям я схожа на кого завгодно, тільки не на працівника юридичної компанії.

Мимохідь я помічаю, як ми минаємо поворот за поворотом, заглиблюючись у зону, де розташовані найдорожчі приватні клуби та закриті концертні майданчики. Я міцніше стискаю клатч на колінах, намагаючись не робити різких рухів, щоб не зруйнувати крихку клейку конструкцію під сукнею, і першою порушую тишу:

— Тож, куди саме ми їдемо, Глібе Олександровичу?