Розділ 5

У телефоні лунають короткі гудки. Може і краще, що я не встигла нанести макіяж. Таким чином я буду менше нагадувати ту зухвалу дівчину, котра може переспати з чоловіком у перший вечір знайомства. Серце починає гарячково стукати об ребра. Я підхоплюю маленький клатч, востаннє перевіряю, чи надійно тримається пучок, і виходжу з квартири. Для мене це гра на мінному полі, де один невірний крок коштуватиме всього.

На вулиці панують легкі сутінки. Біля бордюру бачу чорний позашляховик. Підхожу, відчиняю пасажирські двері й сідаю в салон, який миттєво огортає мене терпким, до болю знайомим ароматом парфуму Грозовського.

Гліб сидить за кермом, погляд його волошкових очей ліниво ковзає моєю постаттю. Спочатку затримується на обличчі, потім повільно спускається нижче, вивчаючи мою повністю закриту чорну сукню, і зрештою піднімається до ідеально гладкого пучка. У салоні зависає тиша. Очі Гліба темнішають, а у кутиках губ з'являється ледь помітна, хижа посмішка.

— Я просив найкращу сукню, а ви вбралися так, наче зібралися на мої похорони. Проте, мушу визнати, ця закритість розпалює інтерес значно сильніше.

— Я одягнулася так, як личить одягатися юристу. Сподіваюся, ваш поважний клієнт оцінить мій професійний вигляд, — від хвилювання мої пальці міцно стискають клатч.

— Чомусь я щось таке і очікував, — на обличчі чоловіка з'являється хитра посмішка. 

Він тягнеться за пакетом на задньому сидінні. На пакунку зазначений відомий бренд одягу. Гліб кладе пакет мені на коліна:

— Переодягнися. Гадаю, ця сукня підійде тобі за розміром.

Розгублено опускаю погляд на розкішний пакунок з емблемою елітного бренду, і мені здається, що всередині нього лежить справжня бомба уповільненої дії. Гордість миттєво спалахує всередині, змушуючи мене стиснути губи. Цей чоловік звик, що весь світ крутиться за його правилами, але я не збираюся бути його слухняною лялькою.

— Я не буду переодягатися, Глібе Олександровичу, — відсуваю пакет назад. — Мій одяг цілком відповідає нормам пристойності для ділової зустрічі. Якщо ваш клієнт судить про професіоналізм юриста за довжиною його спідниці чи глибиною декольте, то, можливо, вам варто було запросити когось іншого.

Гліб не злиться. Навпаки, моя відмова викликає у нього ще більший азарт. Його волошкові очі примружуються, а хитра посмішка стає ширшою. Він повільно переводить погляд на мою закриту сукню, ніби намагаючись поглядом розірвати щільну чорну тканину.

— Яка ти вперта, Поліно Валеріївно, — його низький голос вібрує в напівтемряві салону, викликаючи знайоме, зрадницьке тремтіння десь глибоко в животі. Чоловік нахиляється ближче, перехиляючись через сидіння, і мене знову огортає хвиля його терпкого парфуму. 

— Але річ у тім, що на тій події, куди ми їдемо, доречніше одягнути цю сукню. Навіщо мені помічник, який не виконує моїх завдань? Це ж просто сукня і доволі пристойна. Мені не потрібно, щоб клієнт вважав, начебто мої співробітники отримують наскільку низьку зарплатню, що не можуть собі дозволити купити пристойний одяг. Сьогодні ти обличчя фірми, тому не сперечайся. Я вийду, щоб тебе не соромити.

Гліб відчиняє дверцята і виходить на вулицю. Він залишає мене в салоні саму, не давши жодного шансу заперечити. Розгублено дивлюся на зачинені двері, відчуваючи, як від обурення та паніки кров приливає до щок. От же ж гад! Поставив перед фактом, притиснув до стіни. Можливо, це і справді пристойна сукня. 

Тремтячими пальцями відкриваю пакет і дістаю вміст. У руках опиняється щось неймовірно невагоме, смарагдового кольору. Гарячково озираюся на темні вікна позашляховика з густим тонуванням і впевнююся, що з вулиці мене точно ніхто не побачить. У дзеркалі заднього виду бачу Грозовського. Він стоїть за декілька метрів від авто, повернувшись спиною. Його широкі плечі в темному піджаку мають напружений вигляд.

— Ну, підступний гад! Таке вигадати! Роздягнув мене не тільки у готельному номері, а ще й у своєму авто.

Я розстібаю свою закриту чорну сукню. Скидаю її, залишаючись у самій білизні, і швидко перекидаю через голову смарагдовий шовк. Тканина на тонких бретельках струменіє по тілу, наче рідкий метал, холодить шкіру й ідеально повторює кожен вигин. Я намацую блискавку збоку, застібаю її й раптом розумію, в чому головний підвох. Ця сукня сідає як влита, але ззаду бретельки перехрещуються настільки низько, що моя спина залишається абсолютно оголеною майже до самого попереку. Та сама спина, яку він так жадібно розглядав і цілував у готелі… Але з цією сукнею ліфчик зовсім недоречний.

Я не готова сяяти у цій сукні без білизни. Принаймні, не на діловій зустрічі. Гарячково шукаю вихід, але нічого не можу вигадати. От що мені робити? З моїм розміром не личить ходити без ліфчика. Погляд падає на сумочку. Точно! Дістаю звідти маленькі ножиці для кутикули.