Розділ 3

Він простягає мені візитку. Я беру її до рук і наші пальці на мить перетинаються. Наче розряд струму б'є під шкірою. Гліб дивиться так уважно, ніби чекає, що я зараз зламаюся й зізнаюся.

— Добре, — гарячково ховаю візитку в сумочку, аби лише перервати цей дотик, котрий викликає тремтіння у тілі. — Хоча вона не скоро повернеться.

Вилітаю з кабінету, і на ходу витираю спітнілі долоні об штани. Ну й гад! Який же зарозумілий, самовпевнений брехун! Розказує мені казочки про те, що він неодружений і ніколи не був. Думає, якщо я прийшла влаштовуватися на роботу і мені потрібні гроші, то можна вішати будь-яку локшину на вуха? Близнючку йому подавай. Ага, зараз же! Він ніколи не зустрінеться з Аліною. Відтепер я скромна дівчина, яка соромиться слова “побачення”, і точно не наважилася б роздягнути чоловіка.

Трохи заспокоївшись, знаходжу потрібні двері й заходжу у відділ кадрів. Приємна жінка середнього віку бере мої документи й починає оформлення. Поки принтер монотонно шумить, вона співчутливо дивиться на моє зблідле обличчя, наливає у пластиковий стаканчик воду й підсуває мені:

— Ви не хвилюйтеся так. Вигляд у вас такий, ніби ви щойно втекли з лігва хижака.

— У деякій мірі так і є, — намагаюся вичавити з себе ввічливу посмішку. — А Гліб Олександрович завжди такий суворий?

— У нього зараз просто важкий період у житті. Роботою себе завалює, світла білого не бачить, зривається на всіх.

— Важкий період? — здивовано піднімаю брови, згадуючи його задоволену, ситу фізіономію хвилину тому.

— Ну так. Він же нещодавно розійшовся зі своєю нареченою. У них уже й дата весілля була призначена, але щось між ними сталося і вони розбіглися. Гліб Олександрович після того взагалі на жінок не дивиться. Офіційно неодружений, жодних стосунків, у кабінеті до ночі пропадає. 

Жінка продовжує щось говорити про правила внутрішнього розпорядку, але я її вже не чую. У вухах починає глухо дзвеніти, а ручка ледь не випадає з моїх пальців. Сподіваюся вони розійшлися не через мене, бо дівчина дізналася про його зраду. А може вони розлучилися ще до тої ночі і у готелі він просто мстився їй у моїх обіймах? Швидко завершую всі справи та їду додому.

Ранок зустрічає мене головним болем та панікою. Потрібно збиратися на роботу, а я стою перед дзеркалом у своїй орендованій квартирі й критично розглядаю відображення. Мені потрібно, щоб Грозовський повірив, що я й справді маю сестру близнючку. Сьогодні в офіс відомої юридичної фірми має прийти скромна, сіра й абсолютно непомітна дівчина, повна протилежність тій зухвалій фурії, якою я була тієї ночі.

Безжально ховаю розкішне вогняне волосся у тугий, занадто прилизаний пучок на потилиці. Жодних грайливих пасом чи натяку на об'єм. Дістаю з шафи строгий брючний костюм, котрий закриває кожен сантиметр тіла. Жодного відвертого декольте, блузку застібаю під саме горло. Наношу мінімум косметики, а наостанок начіпляю окуляри в масивній чорній оправі. Дивлюся на себе і задоволено киваю. З мене вийшла справжня сіра мишка. Про таку жінку Гліб навіть не згадає через п'ять хвилин після розмови, а тим паче не знайде нічого спільного з тією гарячою штучкою, яка зв'язала його краваткою. Глибоко вдихаю, підхоплюю сумочку й виходжу з квартири.

Дорогою до офісу поправляю окуляри. Вони постійно сповзають на кінчик носа, а від тугого пучка вже починає неприємно тягнути шкіру на голові. Непомітність вимагає жертв. У холі юридичної фірми мене зустрічає привітна дівчина з відділу кадрів та проводить на моє робоче місце.

Вона розповідає про правила компанії, робочий графік і кавомашину, яка, за її словами, рятує всіх юристів під час авралів. Ми заходимо у кабінет. Там стоять чотири столи і один з них мій. Мені приносять документи та вводять у курс справ. Не встигаю розібрати й половини першої папки, як до мого столу підходить Ксенія, моя сусідка по кабінету. 

— Я щойно від боса. Він тебе викликає. Іди швидше, Грозовський не любить чекати.

Серце миттєво провалюється в п'яти. Ковтаю клубок паніки, поправляю окуляри, які знову сповзають на ніс, і на ватяних ногах рушаю до кабінету боса. Невже здогадався про мою брехню? Може краще зізнатися і звільнитися? Проте перед очима постають несплачені рахунки й я одразу відкидаю цю думку.

Стукаю і невпевнено заходжу. Гліб сидить у кріслі, розслаблено відкинувшись на спинку. Піджак знятий, рукава білої сорочки закочені до ліктів, а він повільно прокручує ручку в пальцях  й дивиться на мене так, наче я  його найцікавіша загадка. Від цього погляду кидає в жар. Мій погляд зупиняється на його розстібнутому верхньому гудзику і перед очима виникають яскраві спогади про ідеальний торс чоловіка. Відганяю недоречні думки і невпевнено починаю говорити:

— Добрий день! Викликали, Глібе Олександровичу? — дотримуюся офіційного тону.

— Викликав, Поліно Валеріївно, — його низький голос вібрує, лоскочучи мої нерви. — Підійдіть ближче.

Роблю декілька несміливих кроків до столу та сідаю навпроти. Намагаюся тримати спину рівно, але під його важким, вивчаючим поглядом почуваюся абсолютно оголеною. Здається, він бачить мене наскрізь, попри пучок і строгий костюм. Гліб відкладає ручку вбік:

— Як вам перший робочий день?

— Звикаю, — нервово поправляю окуляри. Мій голос звучить трохи вище, ніж зазвичай, і це мене дратує. Я маю бути спокійною професіоналкою, а не наляканим звіром.