Розділ 2

Мене кидає у жар. Неодружений? Брехун! Я сама бачила обручку і дзвінок від коханої. Намагаюся не виказувати свого обурення та здивовано піднімаю брови:

— А чому це має її хвилювати?

— Судячи з поведінки Поліни, то це її дуже хвилює. Мені цікаво, чому вона вирішила, що я одружений.

Він дивиться на мене так прискіпливо, наче намагається розгледіти під скельцями окулярів правду. На мить мені здається, що я зараз з тріском провалюся, але образа на Назара та на всіх чоловіків світу раптом додає мені сміливості.

— Мабуть, у неї були на те причини, — знизую плечима, намагаючись, щоб мій голос звучав максимально байдуже. — Знаєте, чоловіки часто забувають згадати про такі дрібниці, як штамп у паспорті, коли хочуть затягнути дівчину в ліжко.

Гліб тихо хмикає, і в його синіх очах спалахує небезпечний вогник. Він повільно підводиться зі свого шкіряного крісла, обходить стіл, й зупиняється біля мене. Злегка нахиляється і дивиться на мене як хижак на здобич.

— Я ніколи не брешу жінкам, — його погляд ковзає до моїх губ, і я ловлю себе на тому, що перестаю дихати. Невже він теж згадує ту ніч? — Ваша сестра зробила помилку, за яку їй доведеться відповісти.

Моє серце галопом тікає у п’яти. Він хоче помститися. Цей владний, грізний альфа-самець не вибачить того, що його залишили голим і прив'язаним краваткою до ліжка. Я важко ковтаю і розумію, що зараз мій порятунок виключно у цій спонтанній брехні.

— Свої справи з нею вирішуйте особисто. Може нарешті поговоримо про мене?

— Звісно, — чоловік відхиляється від столу та тягнеться до мого резюме. Пробігається рядками й здивовано піднімає брови догори. — Поліна? Вас з сестрою назвали однаковими іменами?

От халепа! Я вдавано сміюся:

— Звісно ні, — байдуже махаю рукою. — Аліна любить називатися моїм іменем, її власне не подобається.

Гліб сідає у крісло. Довго вивчає поглядом моє резюме, а я торохкочу про свої вміння та нахвалюю себе. Може мені б варто було втекти, але мені так необхідна ця робота, що я готова підтримувати брехню з близнючкою. Чоловік підійнімає на мене погляд волошкових очей і я замовкаю. Від нього віє шаленим магнетизмом, мимоволі пригадую, який він ідеальний у ліжку і у животі народжується полум’я. Перед очима спалахують уривки тієї ночі з шаленими пестощами, його гарячими долонями, поцілунками, від яких паморочилося у голові. Я сердито відганяю спогади. Ще не вистачало почервоніти просто перед ним. Чоловік відкладає моє резюме ліворуч:

— У своїх співробітниках, так само як і у жінках, я ціную чесність. Є щось таке, що маю знати?

Здається, він вже знає і зовсім не вірить у мою легенду з близнючкою. Гліб дає мені шанс зізнатися, але я настільки боюся його кривавої розправи, що не наважуюся зізнатися. До того ж, він сам не чесний. Одружений, а вдає, що ніякої дружини немає. Кидаю погляд на його руки і помічаю, що на пальці відсутня обручка. Так і хочеться запитати, що він ховає у кишені, але натомість невинно кліпаю очима:

— Я дуже старанна працівниця. 

Гліб хмикає, і це явно не те, що він хотів почути. У його очах спалахують хитринки, наче він щось вигадав підступне.

— Не сумніваюся. Деякі таланти вашої сестри я вже мав нагоду оцінити, сподіваюся ви так само талановита.

Мене пробиває жаром. Це ж на що він натякає? Поки я подумки обурююся, чоловік виголошує своє рішення:

— Добре, я візьму вас на роботу, якщо влаштуєте мені зустріч з вашою сестрою. 

— Це неможливо. Вона поїхала за кордон, — щоб уникнути подальших допитів, додаю:

— Назавжди.

Погляд Гліба стає ще більш іронічним. Він явно не вірить у жодне моє слово, але чомусь продовжує цю безглузду гру, наче йому подобається заганяти мене у пастку.

— Тоді дайте її номер телефону. 

— Там немає зв’язку. Вона поїхала в… Африку, — бовкаю перше, що спадає на думку. Розумію, що заганяю сама себе у глухий кут, але не можу зупинитися. — Так, в Африку! Вона поїхала в експедицію до якихось диких племен. Досліджує побут та ритуали аборигенів. Там немає зв’язку, інтернету і доріг. Навіть поштові голуби туди не долітають, тож зустріч із нею, на жаль, організувати не вдасться.

Гліб кілька секунд мовчки дивиться на мене, й здається ледь стримує сміх. Чоловік кладе лікті на стіл і подається вперед:

— До аборигенів, кажете? Що ж, дуже шкода. Я гадав Аліна віддає перевагу комфортним номерам у готелях і шовковим краваткам, а не диким хащам.

На якусь мить мені здається, що він зараз підведеться, обійде стіл і поцілує мене лише для того, щоб підтвердити свої підозри. Опускаю голову і намагаюся не думати про його звабливі вуста. 

— Перше враження буває оманливим. 

— Я чоловік терплячий. У мене з вашою сестрою залишилися незавершені справи. Обов’язково дочекаюся її приїзду, а поки беру вас на роботу на випробувальний термін. Усі деталі з’ясуєте у відділі кадрів.

— Справді? — я підводжуся на ноги. З цією брехнею про близнючку вже й сама не знаю радіти мені чи плакати. 

— Так, і до речі, — він витягує з візитниці візитку. — Ось мій номер телефону. Передайте його сестрі, у нас з нею незакінчена розмова.

Дуже дякую за ваші серденька книзі та коментарі!