Розділ 1

Прокидаюся від шуму води, котрий доноситься з душу, і молюся, щоб незнайомець не зайшов у цей готельний номер раніше, ніж я втечу. Ще вчора я була зразковою нареченою, але зрада коханого перекреслила все моє життя, штовхнувши на найбільшу дурість. Це ж треба! Напитися і переспати з майже незнайомцем. Гарячково зістрибую на ноги та підіймаю з підлоги свій одяг. Одягаю сукню і досі не розумію як йому вдалося мене спокусити. Я лише намагалася втопити свій біль від зради в обіймах іншого чоловіка і дозволила йому більше, ніж повинна.

У кишені його піджака набридливо дзвонить мобільний. Моя голова розколюється від вчорашньої дози алкоголю і я витягую з кишені мобільний з єдиним бажанням припинити цей вереск. На екрані висвітлюється “Кохана” і мене кидає в жар. Не може бути! Цей негідник має дівчину і зрадив її зі мною. Злість накочує гарячою хвилею. Телефон замовкає і я повертаю його до кишені. Пальчиками відчуваю щось холодне і вибираю. Обручка! Золота, ідеально кругла, саме така, якою обмінюються на весіллі під час обітниць. Сумнівів не залишається, цей гад одружений.

— Що ти робиш? —  позаду лунає чоловічий голос.

Здригаюся від несподіванки. Ще не вистачало, щоб він подумав, наче я хочу його обікрасти. Стискаю обручку у кулаці та різко розвертаюся. Поглядом одразу наштовхуюся на м’язисте тіло чоловіка. З його темного волосся повільно стікають крапельки води, рухаються вниз міцними грудьми, чітко вираженими кубиками преса та ховаються у рушнику, котрим перев’язані його стегна. Сині очі дивляться на мене з цікавістю, а я не можу вимовити й слова. Він не просто вродливий, а божественно вродливий. У спогадах з’являються уривки цієї шаленої ночі й мої щоки одразу спалахують вогнем. Я розумію, що ця пауза затягнулася і намагаюся сказати хоч щось, щоб уникнути незручної тиші:

— Я… той… у тебе телефон дзвонив. Хотіла його вимкнути, але не встигла, дзвінок обірвався.

— Мабуть, з роботи, — він йде до піджака, а я розумію, що його обручка досі у мене у кулаці. 

Злість отруює кров. Хочеться вдарити цього зрадника, виплеснути на ньому гнів, щоб знав, козел круторогий, як це боляче, коли тебе зраджують. Стоп! Це ж я тепер коханка? О, ні, я не братиму у цьому участі. Замість того щоб перегризти йому горлянку, награно всміхаюся:

— Я тут подумала, чом би нам не повторити? 

— Мені подобається хід твоїх думок, — чоловік хижо всміхається та підходить до мене. Його долоні миттю опиняються на моїх сідницях, а вуста вже смакують губи.

Ох, цей негідник вміло цілується. Його дотики розбурхують вулкан у животі і я майже забуваю чому так злюся. Непомітно повертаю обручку назад до його кишені, і замість того, щоб звинуватити негідника у брехні, цілую у відповідь та тану від спекотних долонь. Але він зрадник! Прямо зараз він зраджує зі мною своїй дружині, а через годину повернеться додому і вдаватиме люблячого чоловіка. У мені прокидається жіноча солідарність і хочеться провчити цього гульвісу. Насилу змушую себе відхилитися:

— Зачекай, у мене є ідея. Довірся мені, — беру зі стільця його шовкову краватку і суворим тоном наказую:

— Лягай на ліжко.

— О, це цікаво, — в його очах спалахує хтивий вогник. 

Він беззаперечно виконує наказ, а я фіксую його руки краваткою до ліжка. Перевіряю наскільки надійно він прив’язаний і тільки тоді відхиляюся. Забираю рушник з його стегон і чоловік залишається повністю оголеним і готовим до пригод. Встаю з ліжка та йду взуватися.

— Поліно, ти куди?

— Це тобі за брехню! — взуваю туфлі на високій шпильці та закидаю сумочку на плече. Дивлюся у якому вигляді його знайде покоївка. — Ти негідник, Глібе. Замість того, щоб засинати в обіймах дружини, ти шукаєш пригод на стороні. Клятий зрадник, ось хто ти! Сподіваюся у тебе щось відсохне і ти вже ніколи не зможеш нікому зрадити.

Виплеснувши свій біль, гучно гримаю дверима. Він щось кричить, але я не слухаю. Тікаю коридором та бажаю якнайшвидше прийняти душ, щоб змити з себе цей гріх. Огидно кривлюся. Як я могла? Безперечно він красень, але мій вчинок ні на краплю не зменшив біль у серці. 

Вчора я дізналася, що Назар мені зрадив. Ми зустрічалися майже два роки, жили та працювали разом, і я його кохала. Не розумію чому мені щастить на зрадників. Тиждень минає у клопотах. Мені доводиться шукати квартиру та нову роботу. Моя найкраща подруга прихистила мене у себе, і я тимчасово переїхала до неї. Мої заощадження розтанули і терміново потрібна робота. Я намагаюся влаштуватися хоч десь, але все безрезультатно. 

Сьогодні у мене співбесіда у відомій юридичній фірмі. Я сиджу на кріслі та нервово стукаю ногою об підлогу. Щоб додати собі серйозності, одягнула брючний костюм й окуляри з прозорими скельцями. Сподіваюся у них я маю розумний вигляд. Нарешті секретарка запрошує мене на співбесіду. Заходжу до кабінету і завмираю на порозі. За столом сидить той самий Гліб, з яким я тиждень тому провела бурхливу ніч. Судячи з іскор у його очах та зухвалої посмішки на обличчі, він теж мене впізнав. Одразу хочеться тікати, проте чоловік вказує на стілець:

— Ви на співбесіду? Прошу, проходьте.

Я стискаю руки у кулаки і підходжу тремтячими кроками. Зараз вискажу цьому негіднику все, що думаю і… залишуся без потенційної роботи, яка мені так потрібна.

— Мені здається ми з вами тісно знайомі, і познайомилися за дуже незвичних обставинах,  — чоловік знущально посміхається.