Розділ 7

Він забирає дитину з моїх рук, Данило туляється до його плеча. Чоловік несе сина до спальні:

— Ходімо, козаче, спати, поки твоя мама щось ще не вигадала. Ми вже знаємо, що у неї бурхлива фантазія.

Самозванець кладе Данила у ліжко, знімає з нього взуття та вкриває ковдрою. Я застигаю на місці і не можу поворухнутися. Як цей небезпечний чоловік може бути таким турботливим з чужими дітьми? Син сонно потягується:

— Ми сьогодні не їдемо?

— Ні, спи, — чоловік поправляє ковдру.

Він стає на ноги та виходить з кімнати. Зачиняє двері й втуплюється важким поглядом у мене. Тільки тепер я помічаю як світла футболка обтягує його торс. Татуювання додають брутальності, а шрами на тілі свідчать про бурхливе минуле. Він киває на вітальню:

— Поговоримо спокійно, чи ти твердо вирішила втекти?

— Без дитини я нікуди не піду, — заходжу до кімнати та вмикаю світло.

Зіщулюю очі, знімаю рюкзак з плечей та сідаю на крісло. Чоловік стає навпроти:

— Ще раз уточнюю, а то, може, ти не те почула. Я не збираюся вбивати ні тебе, ні твого сина. Я не вбивця, Ірмо. Покалічити? Так, можу, але ніколи не робив цього з жінками, а тим більше дітьми, тільки з виродками, які на це заслуговували.

— Хіба не ти мені погрожував? — нагадую його вчорашні слова і спина покривається колючими голками. — Ти увірвався у мій дім з пістолетом і сумкою грошей. Я маю захистити сина.

— Я не погрожував, а попереджав. Мої люди діють дещо жорстокіше, ніж я. Тобі з ними краще не знайомитися, — чоловік схрещує руки на грудях. — Я запропонував тобі гроші, які витягнуть тебе з боргової ями. З твого боку нерозумно так поводитися та відмовлятися від цієї пропозиції.

— Де гарантія, що ти дотримаєш слова? — намагаюся приховувати тремтіння та говорити впевнено.

— У цьому житті взагалі немає гарантій, — він хитає головою. — На твоєму місці, я б увімкнув мозок і зіставив факти. Якби я хотів нашкодити тобі чи малому, я б не пропонував гроші й не грав у сімейний затишок перед твоєю свекрухою. Моє слово — це єдине, що в мене залишилося. Як тільки я все владнаю, то зникну з вашого життя так само раптово, як з'явився. Ти отримаєш двадцять тисяч євро. Твій син буде в безпеці, а борги Ярослава залишаться в минулому. Де ще ти заробиш такі гроші за два тижні? Від тебе вимагається лише покірність, мовчання, та не втручатися у мої справи. Зі свого боку обіцяю не чіпати ні тебе, ні твого сина. Можеш вважати це своєю роботою.

Я міцно стискаю долоні на колінах. Груди все ще стискає від залишків адреналіну, але розум починає тверезо зважувати його слова. Насправді у мене немає вибору, тому доведеться повірити його словам, або принаймні вдати, що повірила. Здригаюся від дзвінка мобільного у кишені. Чоловік запитально вигинає брови:

— Хто тобі телефонує у такій порі?

Дістаю телефон і на екрані висвічується невідомий номер. Злочинець одразу вихоплює мобільний з моїх рук та натискає на динамік. Кімнатою розноситься чоловічий голос:

— Це з таксі. Я вас чекаю біля під'їзду.

Я полегшено видихаю. Бандит дивиться на мене з докорами в очах та не відводячи погляду, відповідає:

— Поїздка відміняється.

— За скасування знімається плата…

— Добре, рахунок оплатиться, — чоловік натискає на екран та завершує розмову.

Він поводиться надто впевнено, владно, наче звик наказувати. Хочеться дізнатися про нього більше, проте злочинець явно нічого не скаже. Він повертає мені телефон:

— Заздалегідь викликала таксі? Я б знайшов тебе будь-де, тому більше не раджу тікати. Ти звинувачуєш мене у тому, що я не дотримаю слова, але з нас двох угоду порушила лише ти. То як, домовляємося про перемир’я? Без втечі, підступів та шизонутих вчинків.