Аліса
— Як це, ви не впевнені, хто батько дитини? — я думала, що лікар Владислав Андрійович жартує. Він ще той любитель дотепів і кумедних історій.
Коли я відлежувалася після тривалих неприємних процедур, неминучих для жінок, які вирішили стати донорами яйцеклітин, саме цей гінеколог розважав мене анекдотами і різними цікавими випадками зі своєї практики. А практика ця була дуже різноманітною: починав він молодим спеціалістом у державній поліклініці, а зараз займав посаду заступника головного лікаря престижної приватної клініки репродуктивних технологій.
— Це такий жарт? — повторила я. — Не дуже вдалий, вибачте.
Та Владислав Андрійович залишився серйозним. Його обличчя виглядало заклопотаним.
— Це новенька лаборантка наплутала, — він нахмурив брови. — Її вже покарано за те, що вона безвідповідально поставилася до заповнення документів. Але що сталося, те сталося. Потрібно подумати, як виправити ситуацію.
Я повернула голову і поглянула на свого клієнта, який сидів у кріслі праворуч від мене. Він, здається, був так само шокований.
— Тобто, ви хочете сказати, що сурогатна мама моєї дитини вагітна від іншого чоловіка? Але я заплатив купу грошей не для того, щоб ви підкинули мені чужу дитину!
***
— Пане Дмитре, не хвилюйтеся так, — лікар заспокійливо торкнувся його плеча. — Ми все залагодимо.
— Мені доведеться робити аборт?
Я відчула, як всередині мене усе холодіє. Стільки довелося психологічно налаштовувати себе на те, щоб виносити, народити і віддати чужій людині дитину, скільки витримати фізичного дискомфорту. І все даремно? Бо якась там лаборантка щось наплутала?
— Зовсім ні, — тепер уже Владислав Андрійович повернувся до мене і підбадьорююче усміхнувся. — Ми зробимо аналіз, візьмемо пуповинну кров і таким чином зрозуміємо, хто ж із двох клієнтів нашої клініки є біологічним батьком. Якщо це не ви, — він обернувся до Дмитра, який досі сидів з кам'яним обличчям, — то ми знайдемо іншу маму для вашої дитини і здійснимо процедуру ЕКО за наш рахунок. Яйцеклітини Аліси в нас є в запасі…
— А якщо це моя дитина? — запитав чоловік крижаним голосом. — І ви її угробите цими аналізами? Це ж для того, щоб узяти кров, потрібно проколоти матку?
— Ну, звичайно, ризик є, але він мінімальний, — Владислав Андрійович зітхнув. — Зате всі сумніви відпадуть…
— Я забороняю це робити! — гримнув мій клієнт, і ще й кулаком по столу торохнув, аж підстрибнула ваза з квітами і мало не перекинулася. — Народиться дитина — тоді й зробите ДНК-аналіз!
— Але хто тоді буде оплачувати всі витрати на ведення вагітності, УЗД-дослідження, ліки тощо? Послуги нашої клініки недешеві, сама Аліса їх не потягне…
Я геть занепала духом. Оце так заробила грошенят на житло, щоб нарешті забрати доньку від батьків і забезпечити усі її потреби… Навряд чи клієнт буде забезпечувати мені проживання, лікування і харчування до пологів, як ми й домовлялися. Чоловіки, вони дуже дивні створіння, у цьому я ще на прикладі батька Єви переконалася. Він покинув мене в той же день, коли дізнався, що я чекаю дитину. Невже це якась карма?
Мовчання в кабінеті лікаря затягувалося. Здавалось, клієнт не міг прийняти рішення, що йому робити у цій ситуації. І тут пролунав стукіт у двері.
***
— Дозвольте? — на порозі стояв якийсь дивний тип. Молодий хлопчина, хоча, може, він тільки виглядав по-хлоп'ячому завдяки модній стрижці — біляве волосся мальовничо стирчало в різні боки, на шиї татуювання, яскраво-червона футболка дисонували з білим халатом лікаря і строгим темним костюмом Дмитра.
— А, це ви, Максиме, заходьте, сідайте, — лікар налив собі у склянку води і став пити. Перехопив мій погляд:
— Алісо, хочете водички?
Я заперечно похитала головою. Мене нудило, починався токсикоз. А може, нудота була наслідком усієї цієї неправильної, неприродної ситуації, в яку я потрапила. Потрапила, втім, добровільно, спокусившись вигідною рекламною пропозицією у соцмережах. Немає кого звинувачувати, сама винна.
— Знайомтесь, — лікар звернувся до обох чоловіків. — Дмитре, це Максим, він теж у цій ситуації є, як би сказати, постраждалою стороною…
— От, мені завжди не щастить, — озвався цей жевжик, невимушено розвалившись у кріслі. — Як тільки наш уряд дозволив, щоб можливість народити дитину за допомогою сурогатної матері отримали не тільки подружні пари, а й самотні люди, так і вийшло, що я не знаю, чи це, власне, моя дитина. Але інтуїція підказує мені, що саме я є батьком…
Мій клієнт обурено зміряв його поглядом, підвівся з крісла і повернувся до мене:
— Алісо, ходімо. Я покажу, де ви будете жити.
— Зачекайте, — стрепенувся юнак у кріслі, — куди ви забираєте мою дитину?
— Я виконую умови контракту, згідно яких ця жінка до народження дитини житиме в моєму домі, і я забезпечу її всім необхідним, — відчеканив Дмитро. Він повернувся до мене і простягнув мені руку, щоб допомогти встати. Смішно, я ж не на дев'ятому місяці, щоб так зі мною носитися. В мене навіть живота немає. Думаю, в іншій ситуації я б подумала, що він справжній джентльмен, але зараз розуміла, що клієнт не бачить у мені жінку, а лише інкубатор для його дорогоцінного нащадка. Мабуть, він настільки самозакоханий, що не хоче ні з ким ділити дитину, тому й не завів її природнім шляхом. Хоча, яке мені діло до цього? Я лише виконую свою роботу. Про це мені невтомно нагадували психологи клініки — що я не повинна вважати цю дитину своєю. А я й не вважаю. Однак ситуація із двома батьками мене неабияк вивела із рівноваги…
#2213 в Любовні романи
#1062 в Сучасний любовний роман
#601 в Жіночий роман
Відредаговано: 28.10.2022