Дорога на південь. Частина 2

Тобі ковток, мені ковток - в такі місця у нас квиток,

Де напівтемрява навколо, напівдень…

ZWYNTAR - Потяг на Південь

________________________________________________

 - Прокинься і співай, наша темна пташко!

 - О Ллос, тільки не знову… - одними губами прошепотіла Лоріанхейн, намагаючись щільніше заплющити очі і знову зануритись у світ марень та снів. - Дайте подрімати ще хоч годинку… А краще - дві.

Вчора вона майже до середини ночі працювала над еліксиром. З новими складниками виявилось більше мороки, ніж вона передбачала - деякі потребували додаткової обробки, деякі в процесі варки зіпсувались, довелось брати нові і повторювати все по колу. Добре, що інгредієнтів було з запасом… Тож змішавши, нарешті, основу, на яку вже згодом мали накладатись чари, ельфійка просто вирубилась без сил.

А тут ще й нові матраси, набиті алхімічною піною, виявились аж занадто м’якими та зручними - тіло настільки розслаблялось, що вранці неможливо було змусити себе вилізти з ліжка. Вона б з радістю спала до обіду. Аж тут…

 - Прокинься і співааай! - потужний дворфський бас проникав у кожну клітинку тіла й не давав мозку знову відключитись. -  Інакше я почну співати пісню про дворфів Екрунда. Я знаю, як ви її любите…

 - Горіне, - сонно промовила Лорі, знайшовши нарешті в собі сили розплющити повіки. - Ти ж розумієш, що ти не безсмертний, отак мене будити? Що трапилось?

 - Наш вухатий нарешті готовий показати нам своє нове творіння. Я чудово розумію, що це щось жахливе, і вже готовий на славу пореготати з нього. Але мені б хотілось бачити вираз твого обличчя, коли ти це узрієш… То що, ти встаєш, чи мені вже починати перший куплет?

 - Горін, - чародійка зібралася з силами і підвелась, спершись на лікоть. - Я рахуватиму до трьох. А потім - кину в тебе Стрілою Хаосу. До речі, вона, якщо ти не в курсі, сама наводиться на ціль. Раз…

 - Темна, ти чого? Та ж ясний день вже надворі, скільки можна…

 - Два.

 - Геть дурна, - пробурмотів дворф, але вже після того, як завбачливо зник за дверима.

 - Щоб вас жабомандри покусали, вар’яти, - сердито промовила ельфійка, опускаючи ноги на підлогу. Сну вже не було анітрішки.

Перевдягнувшись, вийшла до вітальні. Горін стояв посеред кімнати, нетерпляче притупцьовуючи ногою. Біля протилежної стіни сидів у кріслі Ленмаріель, ритмічно постукуючи кінчиками пальців по підлокітниках. Що той, що той виглядали настільки життєрадісними, що виникало непереборне бажання їм обом втащити. Бажано - з ноги.

 - Що за нетерплячка? - Марія, так ж сама заспана, неквапом вийшла зі своєї кімнати. - Горіне, ще раз отак мене піднімеш з ліжка - я тебе зі свого браслета шваркну. Якраз намагалась напругу збільшити, от на тобі й перевірю!

 - Це ти її навчила, темна? - дворф підозріло зіщулився. - Одна Хаосом грозиться шваркнути, інша браслетом… Як страшно жити!

 - Ще один такий ранок - і слово “страх” стане для тебе буденністю, - пообіцяла Лорі. - Я - в душ, поки не вийду, мене не рухати.

 - А от і ні! - Марія прожогом метнулась до кабінки. Наостанок, перед тим, як зайти, вона обернулась і показала язик.

 - От бісеня мале, - зітхнула ельфійка і пильно подивилась на Горіна. - Якщо вже ти тут в нас такий бадьорий - піди-но принеси мені флакон тоніка з кухні.

 - А я там знаю, де у вас та гидота лежить?

 - То дізнайся! - Лорі підвищила голос. - Якщо зумів мене підняти з ліжка після того, як я півночі не спала - то і склянки з рідиною характерного вишневого кольору вистачить розуму знайти. Не бачу твоїх ніг, що крокують у потрібному напрямку!

 - Та йду вже, йду… геть сказилась, чи що, - дворф затупав чобітьми в напрямку кухні, фальшиво наспівуючи по дорозі: 

“From the fortress old

The dwarves on the gates are crying for war…”

 - Колись я на тебе німоту накладу, - мстиво пообіцяла ельфійка. - Модифіковану, щоб жоден архімаг потім не зняв, - вона обернулась до химеролога, що далі сидів собі спокійно у кріслі.

 - Ну?!

 - Зараз, зараз. Всі зберуться, телепортуємось до гроту і я все покажу… Лорі, ну не сердься, ну будь ласка! Вже й направду майже обід… Може, лембасу?

 - Вб’ю!

 - Все, мовчу…

* * *

Порталом вони перемістились на маяк у гроті з підземним озером. Широким коридором пройшли до печери, яку ельф облаштував для своєї останньої розробки. І там побачили… це.

 - Це що за монстр? - здивовано протягнула Лоріанхейн.

 - Крінжовенько, - оцінила Марія.

 - Чергове збочення, - ствердним голосом промовив Горін. - Я навіть не здивований. Слухай, вухатий, так вже не цікаво… Ти хоч би раз, чисто для різноманіття, щось нормальне придумав!

“Це” було розміром трохи менше вітальні в гірському будинку і мало вигляд приплюснутого веретена на шести колінчастих ногах, а по боках мало кілька щупалець та ще якісь відростки.

 - Пані та панове, - пропустивши повз вуха все вищесказане, урочистим голсоом промовив ельф, біля ніг якого стояв місткий червоний саквояж, - з гордістю представляю вам Коробочку!

 - Коробочка… - Марія сховала обличчя у долонях, намагаючись стриматись, але її видавали плечі, що тремтіли від сміху. Дворф зайвою скромністю не страждав - і тому просто заіржав на всю печеру.

 - Ну, ми вже зрозуміли, що ти просто геній іменування, - стримуючи посмішку, промовила ельфійка. - Ти нам поясни, що це таке. І непогано б ще дізнатись, що воно може…

 - О, це вінець химерологічної науки… Все-все, не дивись на мене так. Коробочка - це живий транспорт. М’язи та суглоби ніг спроектовані таким чином, щоб максимально гасити вібрації та забезпечити рівне пересування без тряски будь-якою поверхнею. Я подбав і про захист. Ці щупальця - оборонні знаряддя, що можуть випускати атакуючі стихійні плетіння, кожне б’є різною стихією. Є також можливість ставити щит, хоч і ненадовго. Всередину тіла вбудовані портальні схеми - як для звичайного переходу, так і міжсвітового. Власне, вони викреслені на підшкірному покрові. Необхідний запас мани забезпечують мої живі накопичувачі - вони ставляться у спеціальні присоски всередині.