Бій у храмі

 - Лорі! Лорі, швидше ходи сюди.

Ленемаріель стояв перед Великим Мозком, споглядаючи відображувану ним ілюзію. І те, що він бачив, йому явно не подобалось.

 - Вони у зруйнованному храмі. Ну, це той, який ми тоді з Горіном ходили досліджувати…

 - Так, я зрозуміла, - похмуро відповіла Лоріанхейн, вдивляючись в зображення. - Не можу зрозуміти, що вони там роблять.

 - Датчики збоять, зображення погане… Але, схоже, вони щось мудрують з вівтарем.

 - Ти ж казав, там нічого немає. Саме каміння.

 - Ну, знаєш, я маг, а не жрець… І не можу відчувати божественну присутність. Хіба що дуже сильну. Але, судячи з того, як там зараз сходить з розуму мана-поле, щось таки там є… Або вони просто знайшли зручне місце для якогось свого ритуалу. Можливо, викликають якусь погань… Наприклад, цю, як її… Йоклол.

Лорі похитала головою.

 - Йоклол не може довго перебувати в реальності. Її викликають безпосередньо в бою, або під час ритуальної страти… Ні, це щось інше. І воно, радше за все, таки пов’язане з храмом. Темрява б їх всіх забрала! - вона роздратовано вдарила кулаком по лівій долоні. - Не хотілося до них лізти… Та, схоже, доведеться.

 - Куди там доведеться лізти? - діловито запитав Горін, підійшовши до них. - Просвітіть темного й неосвіченого дворфа.

 - Ну нарешті ти сам визнав, що темний і неосвічений! - реготнув ельф. - Темні зібралися у храмі, де ти відколупував плитку з підлоги. Мабуть, хочуть решту собі забрати.

 - Я їм заберу! - спохмурнів дворф. - Повиколупую їм… ноги з того місця, звідки вони ростуть.

 - В тебе буде такий шанс, - запевнила його ельфійка. - Бо, схоже, доведеться битися. Не можна дати їм завершити задумане.

 - А хто казав - “гарячкувати і нападати в лоба не будемо”? - хитро примружився Горін.

 - Це було до того, як вони почали проводити чортзна який ритуал у храмі місцевого чортзна якого божества! - сердито відповіла Лоріанхейн. - Лен, ми зможемо відкрити туди портал?

 - Ні, - похитав головою ельф. - Там і раніше простір був нестабільний, а зараз я й поготів не став би туди телепортуватися.

 - А до входу?

 - Там довкола, на підвищенні, де знаходиться храм - майже суцільне кільце аномалій. Є безпечна стежка, але йти доведеться від самого підніжжя…

 - Просто чудово, - саркастично хмикнула ельфійка. - Тобто нам доведеться підніматися вгору вузькою стежиною, слідкуючи, щоб не втрапити в якусь гидоту, і весь цей час по нам згори зможуть стріляти з арбалетів і кидатись магією.

 - Ну, взагалі… Є один варіант. Перед самим входом аномалії тільки біля рівня землі. Розмістимо точку виходу в повітрі… Вистрибнемо, а я створю повітряну подушку і пом’якшу падіння.

 - Гаразд, - погодилась Лорі. - Тоді збирайтеся.

 - Я з вами! - вигукнула Марія, що стояла неподалік, і, як виявилось, підслуховувала.

 - Ні! - твердим голосом відмовила Лоріанхейн. - І це не обговорюється.

 - Послухай, Лорі, - дівчинка, сердито стиснувши кулаки, підійшла ближче. - Мене дістало сидіти в чотирьох стінах. Кожного разу, як ви кудись йдете! Я вже тобі казала не раз і не два - ти не зможеш вічно захищати мене від усього світу! І я вже не така безпорадна, як колись!

 - Так, ти не безпорадна. Але в такій битві брати участь тобі ще зарано!

 - Лорі, - промовив ельф, - нехай йде. Вона вже довела, що не безпомічна… і може іноді бути навіть на рівні з нами.

 - Та ви що, змовились? - придушеним голосом вимовила ельфійка. - Гаразд. Гаразд, Ллос його побери! Але тримаєшся позаду нас! Лен, наглядай за нею. І в разі чого - одразу ж відкривай портал і кидай її туди! Я зрозуміло висловилась?

 - Та вже зрозуміліше нікуди… Ходімо, треба підготуватись.

* * *

Біля входу у зруйнований храм стояли двоє вартових. Та коли в повітрі відкрилось зелене вікно порталу, вони не встигли зреагувати. Обличчя одного перетворилось на їжака, коли в нього встромилося з десяток кістяних голок. Іншому в шию вдарила електрична дуга, і він, смикнувшись пару разів, повалився на землю.

Обладунки не завжди й не від усього захищають. Навіть зачаровані.

 - Ось так ми вас! - бадьоро вигукнула Марія, стрибаючи на заздалегідь підготовлену Ленмаріелем повітряну подушку. Сам ельф приземлився поруч. Слідом зістрибнув Горін і, нарешті, ельфійка.

 - Йдемо всередину, поки вони не отямились, - промовила вона. - Маріє, пам’ятай - тримайся за нами.

Покинутий храм наразі зовсім не виглядав покинутим. Біля обкладеного зеленою плиткою вівтаря стояли обидві жриці, виконуючи якісь маніпуляції - в магічному спектрі це відображалось нестерпно яксравим сяйвом, яке щомиті міняло колір. Воїни півколом стояли поруч.

 - Затримайте їх! - вигукнула старша жриця, помітивши вторженців. - Дайте нам час закінчити.

П’ятеро гвардійців кинулись вперед.

Лорі дістала одного блискавичним ударом ноги - лезо-каблук вискочило в останню мить, виколовши темному ельфу око. Використовуючи залишкову енергію розвороту, крутнулася в присіді, підрубаючи ноги скімітаром іншому ворогу. Підіймаючись, зробила пірует вперед і вправо і виконала добиваючий в потилицю.

Ленмаріель, в останню мить випустивши кігті з обох рук, спіймав обидва спрямовані на нього клинки, а потім, з зусиллями вивернувши долоні, всадив обом ворогам в обличчя по кістяній голці, приправленій вогняним плетінням.

Горіну дістався лише один супротивник, і він розібрався з ним найпростішим способом - розкрутивши над собою молот, вдарив з усієї сили. Блок клинком та обома наручами гвардійця не врятував, зачаровані обладунки - теж: вони хоч і не були пробиті, та енергія удару змішала внутрішні органи воїна в кашу. Тіло зламаною лялькою відлетіло назад.

До Марії ніхто не дістався, чому вона була не вельми рада.