Вторгнення

 - Мала, подай-но мені оту деталь, - попросив Горін, копирсаючись у надрах артефактної пічки.

Обоє сиділи на кухні, на резервній базі у гроті, намагаючись полагодити несправне обладнання. На відміну від суто магічної печі, зробленої Ленмаріелем, яка стояла у кухні основного дому, ця була комбінованою. Повітряний елементаль забезпечував, власне, токи гарячого повітря у потрібному напрямку та відвід холодного, а за нагрівання відповідала комбінація рунних ланцюжків. І от з рунною складовою виникла проблема - пічка або не гріла зовсім, або нагрівалася так, що плавився посуд.

У дворфа, звісно, була ідея - просто скласти невгасиму піч, як він колись зробив у себе на батьківщині. Та Лорі ясно дала зрозуміти, що коли, не приведи Ллос, побачить десь бодай одну старшу руну - то той бородатий вар’ят, що таке втнув, швиденько переїде жити до вулкану. Горін за це добряче ображався на ельфійку, але водночас розумів - якщо тут, у гроті, щось бабахне, то він же перший і опиниться під завалами, і не факт, що його хтось відкопає.

Тому - доводилось працювати з тим, що було.

 - Ну що там? - запитала Марія. - Знайшов щось?

 - Що тобі сказати, - не висовуючи голову з пічки, відповів дворф. - Залізо у цьому світі… Таке собі. Поплавилась верхня кришка, саме в тому місці, де проходить керуючий ланцюжок. Треба повністю переробляти, бажано з нормального сплаву… І перебивати наново руни. Слухай, піди в майстерню, перевір, чи в мене тут достатньо фарби. Ти ж знаєш, як вона виглядає?

 - Увага, запит зв’язку, - проскреготав голос Середнього Мозку з сусідньої кімнати. - Увага, запит зв’язку з головної домівки.

 - Та що ще там за [цензура], - пробурчав Горін, виходячи з кухні і на ходу намагаючись обтерти руки об одяг. - Давай, тварюка, показуй.

На об’ємній ілюзії з’явилось схвильноване обличчя Лоріанхейн.

 - Горін, Марія, мерщій вертайтесь додому. Я зараз відкрию для вас портал.

 - Та що за срачка?! - невдоволено вигукнув дворф. - Ми тут, як би, зайняті трішки.

 - Ваші справи зачекають. У нас гості.

* * *

 - Пані, дозвольте доповісти! - командир загону гвардійців, опустившись на коліно, стояв на вході до намету, в якому облаштувалися жриці.

 - Кажи, - темна ельфійка з татуюванням старшої жриці на обличчі поблажливо змахнула рукою.

 - Довкола велика кількість магічних аномалій. Ми втратили кількох, намагаючись знайти прохід. Далі - відкрите місце, але там безліч місцевих хижаків. Деякі явно мають магічні здібності.

 - І що? - обличчя жриці викривила саркастична посмішка. - Хоробрі воїни іллітірі злякались місцевих тваринок і кількох осередків дикої магії? Знайдіть шлях на рівнину і нове місце для табору. Там виставимо захисний периметр - і хижаки нам будуть не страшні. Щось іще?

 - Так. На рівнині ми виявили… як би це сказати… Багато дивних артефактів. Це явно живі організми. Командир розвідгрупи перевірив їх Оком Ллос, і вони явно магічно спілкуються між собою. Крім того, потоки мани від цих пристроїв ідуть кудись у бік гір на півночі.

 - Химерологія, - скривилась старша жриця. - Це явно робота когось з тієї шайки, що вдерлась до храму. Радше за все, це якась сигнальна мережа. Як у деяких людських магів в нашому світі.

 - Накажете знищити?

 - Знищте найближчі до нас. Решту - не чіпайте. За їх витоками енергії ми визначимо, де наші милі втікачі звили собі кубельце… Все, воїне! Виконуй наказ. Е’Міллі!

 - Так, старша, - відгукнулась одна з двох інших жриць - молодша за рангом, на що також вказували татуювання на обличчі.

 - Перевір наші літаючі диски. І не приведи Богиня хоч один накопичувач буде розряджений! Готуйтесь, сестри, ми летимо на розвідку. Час трохи прогулятись новим світом…

* * *

Лоріанхейн, Ленмаріель, Горін та Марія зібрались навколо Великого Мозку, роздивляючись зображення, на якому було видно табір прибульців.

 - Темна, це що - твої родичі? - запитав дворф. - Звідки вони тут взялись?

 - Змалювали моє портальне заклинання, очевидно, - злісно промовив Лен. - І координати якось виділили. От негідники!

 - В даному випадку - в першу чергу, негідниці, - всміхнулась Лорі. - Нам пощастило - вони вийшли просто в зоні аномалій. Але вони знайдуть, як звідти вибратись, я в цьому навіть не сумніваюсь.

 - Скільки їх там? А то я щось з рахунку збиваюсь…

 - Десятки зо три воїнів, - почала перераховувати ельфійка. - Повна “мала павуча лапа”, по-нашому. Звідси погано видно знаки на броні, але, схоже, це особиста гвардія Матері. Еліта… І, судячи з того, що я встигла побачити - як мінімум три жриці. Серед них має бути хоча б одна старша - самих лише молодших на таке завдання не відправлять.

 - Добре, - химеролог замислено пожував губу, пильніше вдивився в зображення. - Тепер ми плавно переходимо до питання - що з цим усім робити?

 - Як що? - здивувався Горін. - Напасти, поки вони не оговтались, і вломити їм по саме не можу!

 - Ні, - Лорі заперечливо похитала головою. - Ви погано собі уявляєте, з ким ми маємо справу.

 - Та ми дракона завалили! - не здавався дворф. - Що нам якась зграйка темних?

 - Вони б теж його завалили, - запевнила його чародійка. - Хоч і не без втрат. Дракон - сильна тварюка, але нерозумна і передбачувана. Ворог, якій вміє воювати і може підлаштовуватись під обстановку - зовсім інша справа. Тим паче - жриці Павучої Королеви…

 - Та що жриці… Безсмертні вони, чи що? Мізки в них точно такі самі, як в інших, - пробурчав майстер і продовжив дещо стишеним довірливим тоном. - Я в однієї бачив.

 - Це тому, що ти застав її зненацька, - іронічно відповіла Лорі. - Якби не це - вона б тебе в баранячий ріг скрутила, разом із твоїм молотом. І це молодша! І лише одна! А тут їх троє. Тому гарячкувати і атакувати в лоб ми не будемо.