Повертайся до норми

 - Здоров, вухааатий… - Горін, позіхаючи, вийшов зі своєї спальні. - Чого не спиш? Рано ще.

 - Сиджу. Читаю. Думаю, - коротко відповів Ленмаріель, зручно вмостившись у кріслі і гортаючи сторінки магічного фоліанту.

 - Як вона? - дворф мотнув головою в бік кімнати Лорі.

 - Сидить у себе… Не виходить, - ельф зітхнув. - Намагався зайти, поговорити - так блискавкою в мене кинула. Та не простою, а темною. Якби не ухилився - було б непереливки. А ти, - він зміряв дворфа оцінюючим поглядом, - точно не ухилишся. Тому, краще…

 - Та не дуже й хотілось, - пробурчав майстер.

 - Може, це тому, - зазирнула до кімнати Марія, - що вона зараз нікого з вас бачити не хоче? Давайте я піду поговорю з нею.

 - Не раджу, - застеріг Лен. - Вона з тих пір, як ми повернулись з її світу, явно не в собі… Може і тобі нашкодити.

 - Та що б ви, мужики, розуміли!

* * *

Лоріанхейн сиділа на ліжку, загорнувшись у плащ і немигаючим поглядом дивлячись у стіну.

 - Кого там ще Ллос… А, це ти, мала, - безбарвним голосом промовила вона. - Дарма ти прийшла. Я зараз не в гуморі, аби будь з ким розмовляти.

 - А я от думаю, що недарма, - Марія присіла поруч з нею. - Лорі, що з тобою коїться? Ти сама не своя відтоді, як повернулася.

 - Зі мною сталося те, що мало, - відповіла ельфійка, відвернувши голову убік. - Я хотіла дізнатись про своє минуле - я дізналась. Я - донька жриці Ллос. І мала стати однією з них. Однією з цих тварюк, що на догоду Павучисі катують і вбивають інших розумних істот. Я втекла з того світу, але я все одно його частина, як не крути…

 - І що з того? - гаряче промовила Марія. - Хіба ти від того перестала бути собою? Так, ти мала стати жрицею - але ж не стала нею! Ти не така, як вони! В тебе своє життя і свій вибір! Свобода вибору… про це ти мені тоді казала.

Вона встала з ліжка і присіла перед ельфійкою навпочіпки, взяла її долоню у свої, пильно дивлячись в очі.

 - Лорі, відтоді, як я сюди потрапила - моє життя змінилось. Ви троє замінили мені родину, якої в мене, вважай, ніколи й не було. І мені боляче дивитись, як ця родина руйнується. Особливо коли це стосується тебе! Бо ти для мене зробила найбільше. Лорі, будь ласка! Повернись до нас! Повернись до МЕНЕ, врешті-решт!

Погляд фіолетових очей Лоріанхейн трохи потеплішав.

 - Може, ти й маєш рацію, сонце… Щось я занадто розклеїлася. Треба якось жити далі…

 - Та й потім, - Марія хитро примружилась, - хто ж мені нігті намалює? Сама я не вмію!

 - Зробимо тобі нігті, - ельфійка посміхнулась. - Ось тільки трохи прийду до тями, і зробимо.

 - Ти, взагалі, як почуваєшся? Вони тобі щось зробили?

 - Це ж служниці Ллос, дитинко, - зітхнула Лорі. - Звісно, що зробили… Але нічого дійсно серйозного не встигли. Одне цілюще зілля все загоїло. А друге - прибрало шрами, геть нічого й не лишилося… Тож я в порядку. От тільки, - вона гірко всміхнулась, - сукню знов зашивати треба… і випрати. Від крові. Треба таки зробити собі запасний комплект одягу.

 - Хочеш, футболку позичу? - весело запитала дівчинка. - Ти ж тобі мені нову пошила, а стара так десь в мене в кімнаті і лежить.

 - Ні, я, звісно, не така вже й велика, а ти не така вже й мала… Але розміри в нас поки що різні. Тож дякую, не треба… Зашию, відмию зіллям, і буде все як нове.

Вона піднялась із ліжка, роззирнулась довкола.

 - Йди поки що, маленька. Мені треба навести тут порядок… і себе до ладу привести. І ще одне, - вона, примружившись, пильно подивилась Марії в очі. - Постарайся надалі без таких фокусів, як цього разу. Ніяких самовільних вилазок в інший світ… особливо в твій рідний. Цього разу тобі пощастило, та хтозна, як воно буде наступного разу? І, будь ласка, більше не бери без дозволу мої зілля. Ті стимулятори дуже довго й складно готувати.

 - Добре, матусю!

 - Ой, та йди вже…

 - До речі, - Марія обернулась, вже стоячи в дверях. - Я тут на днях тренувалась рухати дрібні предмети телекінезом… І помітила, що кількість моєї мани збільшилась. Мабуть, симбіонт поступово розвивається…

 - Це чудово, сонце. Давай, біжи до себе…

* * *

 - Панове, - промовила Лоріанхейн, входячи до центральної кімнати. Вона мала набагато більш свіжий та впевнений вигляд, одяг був ідеально полагоджений і виглядав, мов новий. - Пробачте мені мою тимчасову слабкість. Я занадто піддалась рефлексіям, і… коротше, зі мною вже все добре. Дякую, що витягли мене звідти. Лен, ти мав рацію - мені, мабуть, не варто було повертатися до свого світу. Хоча тепер, коли я знаю, що до чого, мені стало легше.

 - Оце та Лорі, яку ми знаємо, - схвально кивнув ельф. - То все гаразд? І кошмари вже не мучать?

 - Ні. Горіне… мені буде потрібна твоя допомога.

 - Ну… - дворф зробив вигляд, що посилено щось обмірковує. - Я, взагалі, постійно зайнятий, от зараз нові ланцюжки треба перевірити… Та добре, кажи вже.

 - Всі мої речі лишились там, у Підземеллі. Мені багато чого треба буде відновити… Але перш за все мені потрібна нова зброя. Бажано - скімітар, аналогічний тому, що в мене був.

 - Шаблі кувати мені ще не доводилось, - замислився Горін. - Але справжній майстер не боїться нових викликів! Зроблю ще кращий, ніж був. Навіть рунне зачарування додам, якщо хочеш.

 - Хіба що на міцність. Бойові чари я накладу на нього сама…

* * *

 - Лен. Лен! Ленмаріель! Та зверни на мене увагу! - Марія сердито тупнула ногою по підлозі. - Досить втикати днями в оту свою книгу!

 - Я не “втикаю”, - ельф глянув на неї поверх книги, яку тримав в руках. - Я аналізую інформацію. Треба відлагодити плетіння ілюзії, яким Великий Мозок передає візуальну інформацію. Зображення постійно нечітке, і я не можу зрозуміти, чому саме. А “втикати” - це в дусі всяких там дворфів… Та ще маленьких набридливих дівчат.