Знову вибух, дворф-”відмичка” та інші буденності

 - Гадаю, сам грот чіпати не будемо, - замислено промовив Ленмаріель. Обоє ельфів та дворф стояли на березі підземного озера, озираючись навколо. - Проб’ємо всі необхідні приміщення в стінах, а на цей бік можна буде вивести вікна - щоб озеро було видно.

 - І стільки простору дарма втрачати? - обурився Горін. - І на гірського духа тобі вікна?

 - Так живописна ж місцина, - знизав плечима ельф. - Шкода псувати. А через вікна можна буде милуватися краєвидом…

 - Таку дурню тільки вухатий міг придумати. Даремна ж робота!

 - Та яка різниця, що тут стіни зводити, що в стінах гроту печери робити?

 - Велика різниця! Темна, скажи йому щось!

 - Лен має рацію, - подумавши, відповіла Лоріанхейн. - Тут не те щоб прямо аж так гарно… На мою думку… Але все ж краще, ніж назовні або в нашій скелі. Та й Марії тут сподобалось… Не будемо чіпати.

 - Яке їхало, таке здибало, - пробурчав дворф. - Що темні, що світлі - всі вухаті однакові. Гаразд, нехай! Але тоді треба скласти план, з урахуванням… гм… побажань. Розкреслити все, продумати…

 - Та який план? - здивувався Лен. - Я зараз швиденько накидаю ілюзійну проекцію, закличемо елемів - і вперед.

 - Е, ні! Будувати будемо по-нормальному, без магії-шмагії отої вашої. А чесні дворфи без плану не будують! Без плану - хіба бліх ловити. От в тебе блохи є, вухатий? Отож.

 - Поки з тобою не спілкувався - не було.

 - Це було гіпотетичне запитання, недолік. Відповідати на нього необов’язково.

 - Правильно казати “риторичне”, балда підгірна.

 - От по балді я тобі наразі молотом і настукаю… не риторично.

 - А ну цитьте обоє! - невдоволено прикрикнула Лорі. - Горіне, тобі щось потрібно для роботи?

 - У справжнього майстра завжди все з собою! - гордо відповів дворф, видобуваючи з рюкзака папірус, підставку та інструменти для креслення. - Зараз я акуратно й ретельно намалюю, як все має бути. А ви двоє - дивіться уважно, а то ще не сподобається щось… аби потім не ремствували.

 - … житлові кімнати будуть ось тут…

 - … тут лабораторії…

 - … ні, Горіне, ми не будемо постійно ходити через твою майстерню…

 - … душову треба розмістити ближче до кімнат. Кухня…

 - Отут, - тицьнув пальцем Ленмаріель, - можна зробити центр системи спостереження.

 - Нахіба? - здивувався дворф. - В тебе ж є цей твій… Великий Мозок. І я зараз не про те, що в тебе мозок великий, бо це, як би, трохи не так.

 - Авжеж, але Мозок - там. Ми - тут. Там. Тут. Тямиш? То в кого тепер мозок невеликий?

 - Слухайте, це трохи складно, - глибоко зітхнула ельфійка. - Давайте з цими усіма планами розберемось вдома, а потім вже повернемось сюди з розумінням того, як далі діяти.

 - То що - вертаємось? - запитав Горін.

 - Коли ми вже тут… Я б хотіла піти трохи розвідати тонелі, в яких ми ще не були. Лен тоді знайшов там новий вид павуків - може, і ще щось є?

 - Дійсно, - замислився Ленмаріель. - Хтозна, куди тягнуться ці коридори. Може, в цьому світі є своє Підземелля, де живуть твої, Лорі, одноплемінники. Ну… або їх місцевий аналог. Цікаво було б з ними познайомитись?

 - Якщо вони тут є, - твердо відповіла Лоріанхейн, - я завалю ті коридори камінням і запечатаю магією так, що і через тисячу років не відкриють. Все, я пішла, чекайте мене тут.

 - Взагалі-то я б не хотів сидіти, склавши руки, - заперечив ельф. - Тут якраз недалеко поле аномалій… можна випробувати мій детектор в польових умовах. Друзяко Горін, що скажеш?

 - Йди, перевіряй, - сердито відповів дворф. - Мені воно за яким милим?

 - Ти можеш перевірити мої результати. Ну, хоча б шайби свої кидати.

 - Біс з тобою, ходімо.

 - Чудово, тоді зустрічаємось тут, - підсумував Лен. - Лорі… будь обережна там.

 - Я - сама обережність, - запевнила його ельфійка. - Якісь там павуки для мене не проблема. Навіть якщо вони не бояться магії.

* * *

 - Аааа! Щоб тебе демони грали! Як пече! - Горін бігав колами, намагаючись струсити з себе білий пух, що пристав до шкіри  в усіх незахищених бронею та одягом місцях. - Вухатий, ну ти і гад!

 - Я ж вошивий аристократишко та недолік, хіба забув?

 - А ще гад! Ти ж сказав, що там безпечний прохід!

 - В моєму розумінні “там” - це було правіше. А твоя дурна макітра поперлась просто в аномалію… Втім, чогось це мене не дивує.

 - Твій всратий детектор бреше! Ай, щоб його…

 - Нічого він не бреше. Я не винен, що в тебе відсутнє відчуття орієнтації в просторі. Чого ти свою шайбу не кинув спочатку, для перевірки?

 - Бо закінчились, дурбаю! Та й повірив тобі - вперше і востаннє в житті… Та зціли мене, чого ти дивишся?

 - Та, знаєш, люблю, коли всі бігають, метушаться… Та жартую я! Стій на місці. Стій, я сказав! Треба прибрати з тебе цей пух, бо інакше від зцілення не буде користі.

* * *

Вмостившись на камені, Лорі ретельно витирала ганчіркою лезо скімітара.

 - Щось ви довгенько, - вона підняла очі, коли парочка “дослідників аномалій” увійшла до гроту.

 - Були певні… негаразди, - сердито відповів Горін, нишком показавши ельфу кулак. - А в тебе що тут? Щось ти швидко повернулася.

 - А не було там ніц цікавого, - ельфійка знизала плечима. - Ті павуки і вполовину не такі гарні, як ті, що жили у головному тонелі. Тож я їх швиденько перебила і пішла далі. Тонель має кілька тупикових відгалужень… І закінчується спуском у прірву. І - нічого. Ну хіба що грибів багато, - вона хихикнула. - Голодні не лишимось.

 - Темна ельфійка ріже павуків, - з кривою посмішкою на вустах промовив Лен. - Цікаво, що б жриці Ллос сказали про таке блюзнірство?

 - Якщо так цікаво, - в тон йому відповіла Лоріанхейн, - можу організувати портал до мого світу, і там сам спитаєш в першої-ліпшої з них… А взагалі - нічого б вони не сказали. Бо то не священні павуки, які належать до окремого виду, а звичайні собі тварюки. Якщо в нас тут більше не лишилося справ - повертаємось.