Знову вдома

 - Лорі… Ло-о-рі!

 - Що?

Лоріанхейн сиділа у кріслі та… вишивала сріблястою ниткою хустинку. Фіолетові очі уважно вивчали візерунок, відстежуючи точність кожного стібка.

Зазвичай вона бралась за голку лише тоді, коли треба було полагодити свій одяг (а бо коли потрібен був новий - бо лагодити старий було вже марно). Але після останніх подій та біганини туди-сюди міжсвітовими переходами їй раптом закортіло чогось простого та буденного.

Малюнок на тканині новизною не радував - все те ж саме, чим ельфійка свого часу прикрашала нігті: священні павуки, клинки, сцени катувань… ось це, схоже, руна Темряви… Але це не точно.

 - Я тут прикинув… - Ленмаріель замислено потирав підборіддя. - Ти, пам’ятаю, розповідала, що потрапила до Дикого Світу рівно на два тижні раніше за мене?

Диким Світом вони тепер, для зручності, називали світ, що волею обставин став для них рідним. Світ назві відповідав - магічні аномалії, вулкани, хижаки, кам’яна пустеля і жодної розумної істоти навколо.

 - Так, - не відволікаючись від шиття, кивнула Лорі. - Рівно два тижні.

 - Тоді, за моїми підрахунками, завтра минає рівно рік від початку нашого життя в цьому світі, - ельф посміхнувся. - Може, відсвяткуємо якось?

 - Тобі що, зайнятись нічим? - холодно спитала ельфійка, на мить зупинившись. - Щось я раніше за тобою таких бажань не помічала.

 - Мені я завжди є чим зайнятися, - запевнив Лен. - Я просто подумав - чого б нам не привнести в наше життя краплинку чогось такого… Світлого й радісного. Тим паче - привід є… В мене, до речі, у згортку пляшка янтарного вина завалялась. Ще з дому її брав… Та так і не відкорковував досі.

 - Якщо тобі просто випити кортить - несхвально промовила чародійка, - то йди з цим до Горіна. Він тобі радо складе компанію.

 - Та я ж зовсім не про це! Слухай, Лорі, ти що, досі на мене сердишся?

 - За що б це я на тебе сердилась?

 - Наприклад, за те, що я тоді був проти йти до світу Марії. Та зрозумій - я ж за нас усіх переживав! Я не знав, що нас чекатиме в світі, де ані грана мани, невідомо було, як себе поведуть наші з тобою джерела!

 - Нічого я не серджусь.

 - Я ж врешті-решт пішов тоді з вами і допоміг!

 - Ленмаріелю, - зітхнула Лорі, таки відклавши вбік шиття. - Заспокойся. Я не серджусь. Я просто трохи втомлена… Морально, перш за все. Може ти й маєш рацію, з цим своїм святкуванням… Розвіємось усі трохи, та й мала буде рада. Тим більше, - ельфійка посміхнулась, - завтра якраз час йти на полювання і поповнювати припаси. Не забудь, до речі, перезарядити артефакти стазису на складі. А то продукти попсуються…

 - Ну так, звичаааайно, - токсично протягнув ельф. - Навіщо ж ще потрібні артефакти стазису, на створення яких йде купа часу та рідкісних компонентів? Не для зберігання орагнів дракона, наприклад, чи якихось незвичайних рослин, ні. А як альтернатива льодівнику!

 - Тобі що, шкода? - здивувалась дівчина. - Нам же всім так легше. І мені в зовнішній світ менше шастати.

 - Я думав, тобі це подобається.

 - Загалом - так. Але в нас наразі й інших справ вистачає… О, добре що згадала. Що в нас з будівництвом запасної бази в гроті?

 - Потрібно поповнити запаси деяких матеріалів - і мені, і Горіну. І добряче попрацювати - йому в майстерні, а мені в лабораторії. Ми ж збираємось там повторити все, що маємо тут - і центр системи стеження, і обладнання для дослідів, і побут - душ і все таке… Ми над цим працюємо, треба час.

 - От і добренько.

* * *

 - Ну що ж, товариство! За нелегкий, але плідний рік, що ми провели у цьому негостинному, але від того не менш цікавому світі! Будьмо!

Келихи зустрілись над столом та глухо цокнулись. Можливо, фраза “келихи задзвеніли” в такому випадку пролунала б більш поетично та піднесено, та от тільки є одна проблема - келихи були зі звичайного скла. Зроблені за допомогою того самого склодувного артефакта. З кришталем у Дикому Світі було трохи сутужно… Точніше, його взагалі не було.

В келихах у кожного було щось своє. У Ленмаріеля та Лоріанхейн - вино (в нього - трохи більше, в неї - зовсім на дні). В Марії - червоний кисло-солодкий напій. Його, як і десерт, зробила Лорі, за півгодини накидавши на колінці рецепти. Алхімія - то не лише про зілля, але іноді й про їжу та напої.

У дворфа в келиху теж було… щось своє.

 - Дожився! - поскаржився він, одним махом хряпнувши вміст посудини. - Мало того, що з ельфами п’ю, так ще й п’ю грибну самогонку… з келиха. З келиха, гірський дух йому в ребра! Вухатий, ти що, не міг нормальні стопки зробити?

 - Ще чого, - фиркнув Лен. - Робити мені більше нічого, окрім як переналаштовувати артефакт, щоб ти міг нормально пити своє плебейське бухло.

 - Що б ти розумів про культуру пиття, аристократишко хрінів!

 - Недолік бородатий.

 - Недолік - це твоя гостровуха макітра, і по ній ти зараз і отримаєш.

 - О, боги! - тяжко видихнула Лорі. - Ви можете бодай за столом не собачитися? Чи вам без цього вже світ не милий? Припиніть, - вона відсьорбнула вина - саму краплинку - і запитала: - Маріє, як там справи з тією технікою, що ми принесли з собою? Вийшло змусити хоч щось працювати?

Тоді, в Неополісі, відлікувавшись і трохи зібравшись з думками, Марія попросила друзів не повертатися одразу в рідний світ, а трохи зачекати. Знайшовши укриття в нетрях і захистивши його охоронними та маскувальними заклинаннями, вони встигли дещо розвідати… і дещо прихопити з собою на зворотньому шляху.

 - Глухо, - сумно промовила дівчинка. - Схоже, працювати в цьому світі продовжують лише найпримітивніші пристрої. Електроніка вся вмирає, причому незрозуміло з якої причини - всередині все ціле й неушкоджене.

 - Зрозуміло… - замислено промовила ельфійка. - Ми-то гадали, це ефект від переходу, але, схоже, навіть те, що Лен проніс у просторовому згортку, не функціонує. Мабуть, це один з фундаментальних законів світу…