І

   Після описаних нижче подій, руйнувань дійсно не вдалося уникнути. Той псих був правий. Перші кілька днів Нік продовжував жити як і раніш, займатися буденними справами. Він намагався написати про все, що пережив, робив декілька спроб викласти свої думки на клавіатурі. Однак відразу ж видаляв всі записи. Нікому ж до них не буде діла, ця історія не має жодного значення. А кому її розповісти? Лані та її дідугану?

   Зі всіх сил Нік також намагався ігнорувати темні думки, що вже почали проростати у його свідомості як бур’ян. І щоночі прокидався від кошмарів, в яких на нього дивилися червоні очі. Той самий день змінив Ніка назавжди, щось надірвалося у його душі. Зараз чоловік стояв перед дзеркалом і сміявся зі сльозами в очах.

— Ти все-таки залізла в мою голову, потвора.

   Нік зберіг своє тіло, але не розум. Він перестав впізнавати себе в дзеркалі. Бувало, не розумів, чиї голоси чує, де його власний голос. Звичайно Нік вважав, що зробив потрібний, правильний вчинок, проте йому не хотілося платити за відвагу таким чином.

   З кожним днем тонка межа між реальністю та маячнею стає все менш помітною, її все складніше відчути. Скільки він зможе так прожити, балансуючи над прірвою – ще доведеться вияснити.

— Поживем-побачим, сучечко.

   Нік зробив ковток віскі з брудного стакану та криво сам собі усміхнувся.

* * *

   Смерть дружини стала для Ніка несподіванкою. З Авією сталося щось лихе, останнім часом вона страждала від головних болей та проблем із серцем. Розпочалися якісь приступи, почали здавати нерви. Дружина перетворилась на чутливий оголений провід.

   І коли її серце зупинилося, Нік відчув холод всередині себе. Жінка погасла швидко, пішла з життя стрімко та несподівано. Він всіляко намагався огородити Авію від стресів та зовнішнього світу, від її власних похмурих думок. Велика частина спальні була перетворена в декоративну оранжерею з механічними рослинами, де мешкали штучні жуки і цвіркуни. Стебла і пелюстки живих квітів гармонійно перепліталися з неживою тканиною, і все це чудо переливалося різними кольорами.

   Лікар казав, що споглядання прекрасного має допомогти дружині, він виписав також цілу купу заспокійливих на трав’янистій основі. Однак в результаті нічого не допомогло. І тепер вона мертва, а офіцер поліції Нік Рімм у замішанні. Він знайшов її вже неживою, лежачою в ліжку. Абсолютно безпристраний погляд, відкриті очі, подароване ще перед весіллям плаття. Відчувала, що помре, тому й одяглась. Таке буває. Експертиза встановила, що померла Авія від раптового інфаркту міокарда. Вони констатували смерть та тільки руками розвели. Мовляв, буває. Серце – не жарти.

— Я співчуваю тобі, Нік, ми всі роділяємо твоє горе, ми влаштували похорони і взяли всі витрати на себе. І це все, що ми можемо зробити, ну зрозумій же ти нарешті і перестань дурнею страждати! Ти знаєш, скільки лайна зараз звалилося згори? — Парто схопився за свою невелику лису голову і вирячив каламутні очі на Ніка — Можеш взяти відгул три дні, але не більше.

   Офіцер Рімм сидів перед своїм безпосереднім начальником і намагався донести до того свої думки, але спроби були марні.

— Не треба мені відгулу. Просто все це дивно, серія схожих смертей в одному районі за невеликий проміжок часу. Та й ще стільки всього…

— І що!? — почав вибухати Парто, але швидко осікся і знизив тон — Знову те саме. Я розумію твоє горе, але не потрібно з хворої голови валити на здорову. По-перше, це зовсім не робота для поліції. Немає смерті в наслідок насильницьких дій. Експертизу провели. Ти ж наш хлопець, свій, там нормально все перевірили. Це не самогубство, не вбивство. Відділ С. все перелопатив, по-друге, просто відпочинь, хлопче, прийди до тями. Ти в стресі.

   Парто не став церемонитися з Ніком. Не дивно, адже поліція всього міста зараз на межі нервового напруження. Прийшли темні часи. Найбільше діставалося відділам О. і П., Парто ж був начальником останнього і дуже турбувався, чи не вирішить хтось зверху замінити його кимось іншим.

— Завтра приступаю до служби. Впораюся без відгулу.

   Начальник подивився на Ніка втомлено і тут же перевів погляд на свої папери. Розмову була завершено. Нік вийшов з імпровізованого кабінету; з тих пір, як у місті почався хаос, приміщення вони ділили з іншим відомством. Не можна сказати, що сусідство йшло на користь кому-небудь, але нові обставини породжували нові умови роботи, скаржитися було нікому. Йшла війна, і розгрібання всіх її наслідків лежало на поліції.

* * *

   Випав мокрий сніг. Подібно дощу, він сипав з небес і покривав все у полі видимості білою пеленою. Нік безцільно дивився вперед, на лобове скло, поверхнею якого не встигала стікати вода через працюючі двірники. Погляду було ні за що вчепитися; думки ширяли далеко звідси, незважаючи на страшний нежить і головний біль. Він думав про Авію. Чи міг він її врятувати? Як можна було запобігти її смерті? Можливо відгул дійсно б не завадив, але довго знаходитися вдома офіцер Рімм більше не міг. Потрібно було заповнити голову бодай чимось, навіть – роботою. Самотність лякала.

   На периферії промайнула фігура офіцера Монка — той жваво відчинив двері і сів на місце водія. В руках він тримав невеличкий пакет:

— Погодка, хай йому грець. Наступного разу ти йдеш, і плювати мені на твою застуду.

   Монк передав напарникові герметично закритий стакан з кавою, а сам відкрив бляшанку з енергетиком.

— Мені й самому плювати на мою застуду — Байдуже відповів Нік і відкинувся на сидінні, стискаючи в руках гарячу каву. Монк дістав з пакета шоколадний батончик, розпечатав його.

— Скільки триватиме це пекло в місті, як думаєш? — Запитав Нік, аби заповнити чимось тишу, лишень би не мовчати. Напарник зажував батончик і охоче підтримав розмову:

— Поки хтось них не крякне, або дідок Вернфорт, або Альфа. Особисто я б поставив на старих-добрих мафіозі Вернфорта, хоча всіх їх під три чорти б розстріляти, був би спокій.

— Не буде Альфи і Вернфорта, знайдуться інші. Тут ще треба надіятися, щоб гірше не стало. Святе місце не буде пустувати.

— Ну не скажи, відкинувся б дід, то сім'я б розвалилася нахрін. Кажу ж, єдиний вихід – це розстрілювати на місці усіх. Гангстерів, ділків, корупціонерів, комерсантів, політиків деяких. От так просто страчувати, тоді б порядок якийсь настав.

   Нік відпив кави і заплющив очі. Гарячий напій наповнив груди теплом. Скоро їм належить знову повертатися на маршрут, відпочинок закінчиться. Офіцеру Рімму подобався його напарник — старина Монк ніколи не стане лізти в душу або турбуватися чужим душевним станом. Йому просто плювати на це, як людині приземленій і черствій. Але по незграбних паузах в розмові можна було зрозуміти, що Монк жадає спитати щось, але ніяк не наважується. І коли Нік вже сам захотів було поскаржитися на погоду, напарник мовив:

— Нік, ти вже декілька разів з цим підходив до нашого Парто. Вважаєш, твоя дружина померла не сама?

   Офіцер Рімм очікував подібного, та й приховувати перед напарником йому, в принципі, було нічого:

— Так, я говорив йому це вже. Вісім смертей від інфаркту міокарду та за п'ять тижнів. І все це в одному району, у Енджелсі. А тепер ось Авія. Невже Соціальний відділ не бачить очевидного зв'язку, Монк? Або відділ Вбивств? Мені здається, останні навіть не хочуть визнавати, що на землі в Енджелсі відбувається якась чортівня. Ти сам подумай, спілкуєшся ж з хлопцями теж.

— Тому що самого вбивства не бачать, тому і не займаються...

— Сховати голову в пісок та вдавати, що все добре – найлегше.

   Сказавши це, Нік знову відчув злість і жаль. Не дивно: адже навіть йому, простому патрульному, очевидний зв’язок. А відділ Вбивств та Соціальний відділ, мабуть, вважали це нормою, простим збігом, коли люди різного віку, статі та соціального положення помирають однаковою смертю, коли в межах одного району жителі масово їдуть дахом, вчиняють горе одне одному і руйнування.

   І справа тут не в дружині. Авія була здоровою, вона ніколи не скаржилася на серце, та й нерви мала звичайні. Не сталеві, ясна річ, але як у всіх. Все у їхній парі було як у всіх… А тут раптом – нервові зриви, панічні атаки, похмурі думки. Вони перестали займатися коханням, Авія, здавалось, взагалі втратила інтерес до зовнішнього світу. Потім – серце. Візити до різних фахівців, обстеження. І нічого в результаті. Офіцер Рімм зробив ще декілька ковтків кави. Бодай якась радість.

— Парто аж посивів за останній місяць, ти до нього даремно підійшов зі своїми припущеннями, друже. Та й потім — Голос напарника став менш впевненим — Авія, ну… була в депресії? Ти говорив. Може це сталося... через хворобу?

   Нік зробив ще один ковток гарячого напою, висякався і зітхнув. Пора знову збиратися з силами.

— Ми регулярно обстеження проходили. Відвідали уже всіх можливих спеціалістів. А Авія згасла на очах.

 — Ну... — Ніяково продовжив напарник, видавши звук схожий на "гмм". І тут з динаміка рації пролунав спотворений звуковими перешкодами голос диспетчера:

— Усім патрульним, код 5-1, підозрюваних двоє, озброєні. Код 5-1, підозрювані озброєні. Ведуть безладний вогонь по автівках та перехожих. Присутні заручники. Не висувають вимог, на переговори не йдуть. Викликали поліцію самі, погрожують усіх вбити. Адреса: вулиця Відродження, 12. Маркет. З будівлі чути стрілянину. Підтвердіть.

   Монк чортихнувся і взяв в руку невелику рацію. Обличчя Ніка насупилось, стало злим. Вулиця Відродження. Зовсім поруч з домом. Знову Енджелс і знову якась недобра хрінь там відбувалася.

— Ромеро-7, взяли, вирушаємо на код 5-1 — Відчеканив в рацію Монк і тихіше додав — От срань, ніякого спокою, ані хвилі! Коли вже всі придурки в цьому місті перестріляють одне одного?

   На риторичне питання Нік не відповів. Викинув через бокове скло стакан з недопитою кавою, той покотився геть, розливаючи гарячий напій і змішуючи його з брудною водою калюжі. Випадковий перехожий докірливо подивився в бік патрульної машини. І пішов собі далі.