ЧАСТИНА I. Розділ I. Народження Трьох.

У найдавніші часи, коли світ ще не знав ні дня, ні ночі, ні людського слова, з хаосу народилися три істоти. Вони не були богами, бо їхні серця не прагнули влади. Вони не були тваринами, бо їхні розуми мислили за межами плоті. Вони були порогом між світом і тим, що за його межами, живими символами, що могли тримати світ на краю безмежного хаосу. Імена їм ще не давали, бо світ ще не мав потреби їх називати. Але вони знали свою сутність. 

У глибині кожної лежало вічне розуміння: світ нестійкий. Все, що існує, схильне до занепаду. І лише вони здатні утримати баланс. Перша, яку пізніше назвали Мнемозіа, була хранителькою минулого. Її тіло сяяло темним сріблом, а очі світліли від тіней, які вона поглинала. Вона розуміла, що пам’ять світу — це його коріння, але надмірні спогади здатні задушити життя.

Людям властиво забувати і згадувати, але для світу забуття — це порятунок. Мнемозіа прийняла свою роль: пожирати все минуле, яке могло б зламати рівновагу, залишаючи лише те, що необхідне для продовження буття. Вона ковтала не лише події, а й думки, емоції, сліди любові і ненависті, залишаючи після себе тишу, яка давала світові спокій.

Друга, яку звали Сангвінарія, уособлювала теперішнє. Її луска мала відтінки темної крові, а серце билося у ритмі світу. Вона знала, що життя без смерті стає хаосом. Народження та смерть — дві сторони однієї монети, і кожен день треба було підтримувати цей баланс. Сангвінарія пожирала надлишок життя, зупиняла безглузді дії, давала смерть тим, хто вже віджив своє, і тим самим створювала простір для нового. Вона розуміла ціну кожного подиху і кожної краплі крові, бо без контролю теперішнє ставало невидимим, а світ занурювався у марення нескінченних можливостей.

Третя, Футуралія, була хранителькою майбутнього. Її тіло мерехтіло, наче нічне небо, а очі світилися тьмяним блакитним вогнем. Вона знала, що майбутнє не може існувати у хаосі всіх можливих варіантів. Кожна дія створює безліч шляхів, але не всі вони заслуговують на життя. Футуралія пожирала те, що не мало статися. Вона відсіювала неможливе, залишаючи лише ті можливості, які відповідали великому балансу світу. Її погляд проникав у всі часи одночасно, і вона бачили наслідки кожного рішення, кожної думки, кожного бажання, що могло зруйнувати світ.

Трійця зрозуміла: влада для них не була метою. Вони не бажали керувати світом і не шукали поклоніння. Вічне пожирання — ось їхня доля. Вони прийняли, що лише так можна підтримувати рівновагу. І хоча кожна із них могла стати пануючою силою, жодна не спробувала підкорити інших. Їхнє коло було не знаком підкорення, а символом довіри і самопожертви.

Їхні тіла переплелися у нескінченний вузол, що пізніше назвали Тріксіліоном. Кожна змія ковзала навколо іншої, утворюючи складний візерунок, який одночасно заспокоював і лякав. Хто дивився на цей знак, бачив не три тіла, а одну істоту, в якій відображалося минуле, теперішнє і майбутнє світу. Тріксіліон став символом балансу, але одночасно він був пасткою. Жодна сила не могла бути абсолютною, бо тоді світ би впав.

Істоти дали один одному обітницю: вони пожиратимуть одне одного нескінченно, поки світ живий. Мнемозіа ковтала сліди минулого Сангвінарії та Футуралії, Сангвінарія підтримувала теперішнє, поглинаючи надлишок сили Мнемозіа і Футуралії, а Футуралія відсіювала можливості, що могли зруйнувати коло. Так три істоти жили в циклі, в якому ніщо не могло бути забутим чи загубленим, бо баланс вимагав постійного обміну.

Світ почав набувати форми. Гори піднялися, ріки знайшли русла, і з’явилися перші зірки. Люди ще не ходили по землі, але час уже мав напрямок, бо Тріксіліон тримав його в собі. Кожен день світу народжувався завдяки трьом зміям, і кожна ніч світу закінчувалася їхнім спільним ковтанням надлишку енергії, що міг його зруйнувати.

Множилися століття, і Мнемозіа, Сангвінарія та Футуралія стали легендою, яку ще ніхто не знав. Їхні імена існували лише між ними, але їхній знак, Тріксіліон, можна було побачити скрізь: у вигині гірських річок, у сплетінні коренів дерев, у візерунках хмар і зоряного неба. Хто уважно дивився, міг помітити три лінії, що не сходилися й не розривалися, і відчути тремтіння світу всередині себе.

Ці три істоти стали першими хранителями балансу. Вони не спали, не їли, не вмирали. Вони були живим законом світу. І хоча їхнє існування залишалося невидимим для людей і богів, вони завжди були там, між кожним подихом і кожною думкою. Але як будь-яка легенда, ця історія містила приховану загрозу. Бо світ не стоїть на місці, і навіть найміцніший вузол може ослабнути. І одного дня, давньою мовою майбутнього, пролунає перше зрадливе слово, що порушить коло.