ПРОЛОГ. Знак, що не можна зламати.

У найдавніші часи, коли світ був ще молодим, а небо й земля були суцільним мороком, існували троє істот — не богів і не звірів, а щось між тілом і духом, між життям і тінню. Їхня сила була безмежна, але вони не шукали влади над світом. Вони шукали рівновагу.

Світ був нестійкий: гори могли впасти, ріки змінювали напрямок, і час тремтів у своїй власній петлі. Тоді троє зрозуміли: лише об’єднавшись, вони зможуть утримати світ від руйнування. І вони уклали угоду.
Ніхто не був свідком того моменту: ні богів, ні тварин, ні людей. Лише темрява та вітер слухали їхні слова. І угода була проста, як смерть: вони стануть колом, пожиратимуть одне одного, аби жодна сила не стала абсолютною. Так народився Тріксіліон — знак, який не мав імені.

Кожна із трьох істот отримала роль:

Перша стала втіленням минулого — вона пожиратиме спогади, щоб світ не заблукав у власній пам’яті.
Друга стала втіленням теперішнього — пожиратиме життя, щоб кожна дія мала ціну.
Третя стала втіленням майбутнього — буде пожирати варіанти, які не повинні здійснитися, аби світ не потонув у хаосі можливостей.

Їхні тіла переплелися, як змії в нескінченному вузлі, і світ затремтів. Коло почало обертатися, пожираючи й віддаючи, творячи і руйнуючи одночасно. І стало зрозуміло: поки Тріксіліон живий, живий і світ.
Та жертва мала бути нескінченною. Жодна істота, жоден бог, жоден смертний не міг втрутитися, інакше коло розірвалося б, і світ занурився б у хаос. І так тривало століттями…

Поки один раз не пролунало перше зрадливе слово. Поки одна зі змій не відвернулася від кола. Те, що почалося як угода для збереження світу, тепер ставало легендою про жертву, яку неможливо забути.