Правосуддя (3)

Якимось чином я телепортувалась просто на Ларрі, який саме проходив повз мою кімнату. Він виглядав шокованим, але, на щастя, не травмувався. Лише легко підхопив мене й обережно опустив на підлогу, не питаючи ні про темний одяг, ні про маску, яка все ще красувалася на моєму обличчі.

Не гаючи ні секунди, я побігла до Даміана й влетіла до його кімнати. Маг дрімав у кріслі, незручно схиливши голову набік.

— Даміане, я знайшла! — викрикнула я, зриваючи маску з обличчя й відкидаючи її вбік.

Маг сіпнувся, розплющив очі й розгублено озирнувся, витираючи обличчя долонею. У голові промайнуло усвідомлення, що йому треба два дні просто спати, щоб знову прийняти людську подобу.

Залишивши документи на приліжковій тумбочці, я коротко попрощалася й вирішила відкласти розмову з втомленим магом до завтра. Мені здалося, що Даміан зараз не в змозі навіть розуміти сказане, не те що аналізувати його.

Зранку до Вежі без попередження прибув Люциан. Він був одягнений у темну непримітну мантію з капюшоном. Ми перетнулися в коридорі, і він одразу кинувся до мене, схопивши за плечі.

Я здивовано дивилася на нього, поки він, незрозуміло для чого, тряс мене, міцно стискаючи пальці. Енді кинув у нього книгою, і Люциан різко обернувся до хлопчини, який уже був готовий запустити наступну.

— Що ви тут забули, Ваша Високосте? — поцікавилася я, обтрушуючи плечі після його хватки.

Він стиснув пальцями перенісся й нервово помасував його.

— А ви не знаєте, леді… — почав він тремтячим голосом. — Ви взагалі маєте план? Я не встигаю затуляти всім роти, бігаю з одного кутка в інший. Валері взагалі злетіла з котушок: відкрито обвинувачує вас й роздає коментарі газетам направо й наліво.

— Очікувано, — зітхнула я, піднімаючи погляд. — Якийсь-то маю. План, тобто. Але це треба обговорювати з Даміаном. Він ще відпочиває.

— Відпочиває?! — вигукнув Люциан. — У такий час? Вас же можуть стратити, якщо доведуть хоч одне обвинувачення!

Я кивнула, даючи зрозуміти, що прекрасно усвідомлюю все, про що він говорить. Люциан нервово вдарив долонею по стіні, видавши глухий, майже гортанний звук.Його погляд на мить затримався на фіолетових рукавичках, які подарував мені Даміан, і якось похмурішав. 

— Це чортівня! Цей… придурок! Ще місяць тому був готовий виправдати вас у всьому всіма можливими способами, а зараз просто відмовчується, дозволяючи відбуватися… всьому цьому!

Згадка про Кассіана боляче відгукнулася в серці. Схоже, це відобразилося на моєму обличчі, бо Люциан сумно видихнув і відкашлявся.

— Не обов’язково так волати біля моєї кімнати, — озвався сонний Даміан у дверях позаду.

Люциан ніяково відвів погляд і привітався з ним, не підходячи ближче. Даміан сьогодні виглядав свіжішим, хоч хронічна втома й не покинула його обличчя повністю. За вікном уже високо стояло сонце, обманюючи своїм яскравим, але безнадійно холодним світлом.

Ми перемістилися до приміщення, куди я потрапила вперше. Це була простора зала, завалена знаннями минулих поколінь. Даміан одним недбалим рухом руки здійняв у повітря всі книги, що хаотично валялися долі, та розставив їх по полицях.

«Навіщо я тоді розкладала їх вручну?» — подумала я, кинувши на мага злий погляд згадуючи своє перше «покарання» у Вежі.

Та він лише байдуже позіхнув, відчиняючи вікно, щоб пропустити морозне світло до кімнати.

Даміан поклав перед собою відсортовані документи, які я «здобула» минулої ночі, й почав детально вивчати їх, повільно гортаючи сторінки. Час від часу він надпивав каву, аромат якої заповнював приміщення, викликаючи нестерпне бажання приєднатися до цього ранкового ритуалу.

Люциан нервово смикав ногою. Це дрібне, ритмічне посмикування діяло на нерви, змушуючи і мене мимоволі підстрибувати в такт.

— Добре, випадок на фестивалі спростовано, — нарешті кивнув маг, відкидаючись на спинку масивного крісла.

Я обережно зраділа — принаймні один камінь упав із плечей. Та в повітрі все ще висіло інше обвинувачення, від якого відкрутитися було не так уже й легко: «напад» на маркізу Елізу Монтеро.

— А з «нападом» що робитимемо? — запитала я, відчуваючи, як радість миттєво вивітрюється.

— Не тільки з ним, — відгукнувся Люциан, і в його голосі почулася приреченість. — Я тут саме через це. На вас накопали інформацію. Палац уже знає, що ви не маркіза Ліорану, а простолюдинка.

Ми з магом переглянулися. Він стиснув щелепу так, що заходили жовна, і важко опустив обличчя в долоню, натягуючи шкіру пальцями, ніби намагався стерти втому чи саму реальність.

Люциан лише в розпачі кивнув, підтверджуючи: таємницю, яку ми так ретельно оберігали, розкрито.

— Щось придумаю. Сконцентруйся на цьому, — маг передав мені документи, у яких був детально розписаний справжній план нападу на фестиваль.

Я почала гортати сторінки, і холодний піт проступив на чолі. У звітах згадувалося обвинувачення проти мене, але гірше було інше — там містився детальний розбір копіювання мого закляття. Того самого, яке завдяки газетним заголовкам стало моєю «візитівкою».

Хтось навмисно імітував мою магію, щоб зробити мене ідеальним цапом-відбувайлом в очах усієї імперії.

— Ви якісь занадто спокійні… — ледь чутно промовив Люциан, дивлячись то на мене, то на Даміана.

— А що робити? — буденно сказала я, навіть не піднімаючи очей від паперів і перегортаючи чергову сторінку. — Або вигризати правду, або можемо піти й повіситись.

Моя фраза здивувала кронпринца, і він закляк, спостерігаючи за мною.

— Я не зможу захистити вас на суді, — тихо додав він. — Не в моїй владі піти проти імператора.

У цьому зізнанні було стільки ж правди, скільки й слабкості.

Пирхнувши, я байдуже відклала папери й звернулася до Даміана, ігноруючи Люциана, чия присутність зараз здавалася мені зайвим нагадуванням про світ, який мене зрадив:

— Це потрібно буде передати судовому писарю? — кивнула я на документи.