Під тінню Монтеро (2)

Анна влаштувала мені справжній допит, і я розповіла все як було. Здавалось, що всі навколо здогадалися про наші почуття набагато раніше за нас самих, і це змушувало мене ніяковіти.

— То ви тепер станете леді Монтеро? — весело насвистувала Анна, вправно формуючи мені високу зачіску.

— Анно, — видихнула я, — ще надто рано про це говорити. Ти ж сама бачиш, що відбувається навколо.

Покоївка сумно щось буркнула, закріплюючи останнє пасмо. Раптом за вікном піднявся якийсь шум. Я рефлекторно підхопилася, щоб з’ясувати, що сталося, попутно хапаючи списа, що стояв у кутку кімнати. 

За вікном лицарі обступили переляканого хлопчину, який щосили притискав до грудей книгу.

— Енді! — крикнула я, але мій голос розчинився в шумі вітру.

Не гаючи ні секунди, я відчинила вікно. Під нажаханий зойк Анни вистрибнула назовні, і власна магія підхопила мене в повітрі. Я приземлилася просто на плечі одному з лицарів, легенько вдаривши його кулаком по шолому. Потім різко встромила спис у землю й, спираючись на нього, зробила технічне сальто назад, зіскочивши з плечей заціпенілого воїна.

— Не чіпайте мого друга! — голосно наказала я, щойно мої чоботи торкнулися землі.

За мить я опинилася біля наляканого хлопчини й присіла навпроти нього. Енді злісно дивився кудись мені за плече, вперто ігноруючи всіх довкола.

— Енді, що ти тут робиш? Тебе Даміан послав?

— Він, — буркнув хлопчина, нарешті поглянувши на мене. — Але я тут, щоб навідати тебе. Як поїхала, то жодного листа! Все через містера Даміана дізнавався.

Я відчула гострий докір сумління. Після того як пішла з Вежі, справді зовсім забула про дану йому обіцянку. Я була винна перед ним.

— Вибач, Енді, я…

Та він не став слухати виправдань. Просто обійняв мене за шию своїми маленькими руками. Енді приємно пахнув пряженим молоком і печивом, і я тепло поплескала його по спині.

— Зі мною все гаразд, друже, — усміхнулась я, скуйовдивши його світле волосся. — Ходімо всередину, холодно.

Востаннє поглянувши на лицарів, ми попрямували до гостьової кімнати маєтку. Анна зацікавлено крутилася біля нас, подаючи хлопчині солодощі та какао, яке він із задоволенням знищував, поки я гортала книгу.

— Даміан хоче, щоб я вивчила закляття, яке руйнує блокування магії? А не занадто? Тут сама формула на п’ять… десять! Сторінок.

— Містер, — почав він, не дожувавши, — так і сказав: ви маєте це вивчити, а він наступного тижня прийде перевірити, як ви засвоїли матеріал.

— Ще й за тиждень, — приречено проскиглила я, закинувши голову догори й прикривши очі.

Раптом я відчула ніжний дотик губ до своїх і різко розплющила очі. Наді мною нависав самовдоволений Кассіан із хитрою посмішкою.

— Маркізе! — вигукнула я, піднімаючись.

Енді, здавалось, більше цікавило печиво, ніж ми. Анна в кутку відвела очі, щойно я поглянула на неї, і зробила вигляд, ніби пилюка цікавить її значно більше.

— Новий друг? — Кассіан кивнув на Енді, який облизував вуса від какао.

— Друг, але не новий. Ми познайомилися у Вежі. Він допомагав мені там не зійти з розуму від нудьги.

— Добре, — озвався хлопчина, — мені час. Не хочу дивитися на ці телячі ніжності. Ще побачимось.

Я не встигла навіть рота відкрити, як Енді вправно дістав камінь телепортації та зник у просторі. Ми з маркізом переглянулись.

— Підсумуймо: за дев’ять місяців життя тут ви подружились із… — він почав загинати пальці, — покоївкою, кронпринцем, Святою, очільником Вежі та… дитиною. Нікого не забув?

Він поцікавився книгою, що лежала поруч, і дуже здивувався строку, який дав мені Даміан на вивчення надскладного закляття. Та робити було нічого, тому я попленталась на тренувальний майданчик у супроводі списа, який боялася випустити з рук, та веселого, мов ситий кіт, маркіза. 

До вечора я знищила весь майданчик. Це кляте закляття ніяк не давалося мені: раз у раз вибухало, а я тільки й встигала ухилятися або ставити щит. Кассіан підтримував мене як міг, але це дратувало ще більше. Формула була нестабільною, постійно руйнувалася, і одна зміна в колі перетворювала закляття на зовсім інше.

Час від часу я кричала й падала на землю. Здіймала вітер, розриваючи на клапті залишки опудал, які й так уже добряче настраждалися від моїх спроб опанувати те, що Даміан міг зробити із заплющеними очима.

Надвечір я була настільки втомленою, що маркіз ніс мене до купальні на руках. Увесь одяг був у багнюці, як і обличчя. Анна співчутливо мила мене, поки я дрімала, виснажена тренуваннями та власними емоційними сплесками. До кімнати мене також заніс Кассіан. Більше я нічого не пам’ятала, адже заснула ще дорогою.

Наступний тиждень усе повторювалося за однаковим сценарієм. Спільну зустріч усі перенесли, адже справ у кожного було надміру, і ми справлялися з ними хто як міг. Я сумувала за Ізель і хотіла розпитати її більше, та мусила вчити це кляте закляття, яке ніяк мені не давалося.

— Леді, — маркіз ніжно пригорнув мене й поцілував у щоку, — все вийде. Ви вже маєте деякі… успіхи.

Він поглянув на вирву посеред майданчика та зморщив носа.

— Чому ти там стоїш? — голосно запитала я у лицаря, який чатував біля майданчика й спостерігав за мною.

Це був Ларрі. Я сподівалася, що йому самому набридне дивитися на мої невдачі, та він усе стояв десь поруч, як неприкаяний, боячись підійти. Він нерішуче зробив кілька кроків до нас, і я втомлено піднялась, витираючи рукавом бруд зі щоки. Здається, цим я робила тільки гірше.

— Ви сконцентровані на центрі печаті, але постійно випускаєте з уваги краї… — тихо пробурмотів він.

— Чіткіше, Ларрі, я нічого не чую, — насупилась я.

— Ви сконцентровані на центрі печаті, але постійно випускаєте з уваги краї! — його голос розрізав тишу майданчика.

Я здивовано подивилась на блондина, а той відвів погляд, потираючи пальцем шрам на обличчі.

— Ти знаєшся на такій магії? Вибач, та я зовсім не розумію, звідки ти знаєш, що саме я роблю не так.