Порятунок (1)

Тиждень тому. Маєток барона Рошара. Ізель Рошар.

Жахливі звістки про зникнення леді Віанни позбавили мене і сну, і спокою. Заголовки столичних газет, мов стерв’ятники, кружляли над її шляхетним іменем, намагаючись безчесно звинуватити мою подругу в трагічних подіях на фестивалі. Моїй родині пощастило: ми мали прибути якраз на екватор святкувань, і ця затримка виявилася для нас порятунком. Отримавши термінове послання від Його Високості кронпринца, батько негайно відбув до столиці, я ж залишилася в маєтку, потерпаючи від усвідомлення власного безсилля.

Матінка як могла намагалася розрадити мене. Вона лагідно запевняла, що все минеться і що Віанна має непохитну волю. Але ж навіть найсильніші духом не всемогутні. Віанна лише прагнула здаватися незламною перед усім світом, та я бачила, як зрадливо тремтіли її тонкі пальці, коли вона затуляла собою перелякану мене в той фатальний день.

Я б віддала все, аби допомогти з пошуками. Та якщо навіть імператорський двір, який нині зберігав мовчання на сторінках преси, не міг відшукати бодай сліду, то що могла вдіяти я? Я лише притискала до грудей дарунок Віанни, не в силах випустити його з рук. Вона завжди вміла читати мою душу й дивовижно тонко вгадувала кожне моє таємне бажання.

Матінка поспіхом відбула з маєтку в нагальних справах, залишивши для мене на столі суворі настанови на клаптику паперу. Проте я навіть не торкнулася їх. Мої думки без упину вирували, лягаючи на плечі важким тягарем. Я мусила щось вдіяти. Бодай щось.

За вікном невблаганний вітер зривав з дерев останні пожовклі листки, і я раптом усвідомила: від самого дня замаху я жодного разу не з'являлася на тому зловісному місці. Батько, правду кажучи, вкрай неохоче дозволяв мені виходити навіть на подвір'я маєтку. Та хоч лицарі й мали ретельно прочесати кожнісінький куточок наших угідь, мене не полишала слабка надія. Я вірила, що зможу відшукати те, чого не помітив їхній засліплений обов'язком зір.

Слуги були надто заклопотані утепленням маєтку та підготовкою саду до зимових холодів, тож просковзнути повз них у верховому вбранні й потайки вивести коня зі стайні не завдало мені зайвого клопоту. Щойно мої високі черевички торкнулися стремен, я змусила коня рушити з місця впевненим галопом. Я прагнула якнайшвидше покинути подвір'я, аби ніхто не помітив моєї зухвалої втечі, і чимдуж поспішила до понівеченої посадки. 

Там усе немов завмерло, застигши в німому крику. Понівечені дерева зі зламаним і обдертим магією гіллям відчайдушно опиралися поривам вітру. Озирнувшись довкола, аби переконатися, що тут немає чужинців, я рушила вздовж понівеченого гаю, пильно вдивляючись у кожний клаптик цієї землі.

Я блукала там годинами, марно шукаючи бодай щось, аж поки втома й відчай не змусили мене підвести очі до неба. Я вже була готова облишити останню надію, як раптом мій погляд зупинився на верхівці високого дерева. Там, високо серед гілок, лютий вітер безжально рвав шматок білої тканини.

— Як високо… — тихо видихнула я.

Вибору не було. Невблаганний вітер міг щомиті зірвати цей клаптик — можливо, наш єдиний важливий доказ — і віднести його казна-куди. Я зважилася лізти вгору. Звісно, все вдавалося далеко не з першої спроби. Мої ноги зрадницьки зісковзували з вологої кори; я зривалася донизу, залишаючи на шкірі нові й нові криваві садна та подряпини. Проте, нехтуючи болем, я була готова пробувати знову і знову.

Зрештою, з тихою молитвою та навіть зрідка злітаючим із вуст міцним, зовсім не аристократичним словом, я змогла дістатися верхівки. В останню мить мені таки вдалося схопити клаптик тканини. Як виявилося, це була тонка хустка з вишитими ініціалами.

«Е.М.»

Моє серце осяяла палка надія — це неодмінно мала бути вагома зачіпка. Від несподіваної радості я ледь не зірвалася донизу. Скрикнувши від переляку, я ще міцніше вхопилася за стовбур, який небезпечно гойдався під поривами вітру. Тепер мені потрібно було негайно повертатися до маєтку.

На моє щастя, ні матінка, ні батько ще не повернулися. Спритно оминувши прислугу, я увійшла через задні двері й поспішила до своїх покоїв. Із саднами та подряпинами я нашвидкуруч упоралася ще в гаю, тож тепер залишалося лише надійно сховати понівечене вбрання. Я мусила терпляче чекати на слушну нагоду, аби передати хустку маркізу Монтеро. 

За кілька днів, мов грім серед ясного неба, до нашого маєтку дійшла приголомшлива звістка: Його Високість кронпринц розшукує Святу для лікування знайденої Віанни. Щойно я почула про це, як стрімголов кинулася вниз сходами, геть забувши про всі світські манери та уроки етикету, які мені так ретельно викладали щотижня. Батько саме розмовляв із гінцем. Я безцеремонно торкнулася його передпліччя, вражено вдивляючись у його медові очі.

Відіславши гінця, батько мовчки повів мене до свого кабінету й посадив поруч. Але він був невблаганним. Я благала дозволити мені допомогти Віанні, та він упирався дедалі дужче, стримуючи непритаманну йому лють і міцно стискаючи масивну щелепу.

Грюкнувши за собою дверима, я попрямувала до покоїв матінки, і лунке цокання моїх підборів порушувало тишу коридорів. Вона була єдиною, хто мав силу вмовити батька. Тільки вона могла переконати його припинити ховати мене від світу й дозволити нарешті стати не просто черговою аристократкою, що скніє в тіні імперії.

Матінка відчайдушно чинила опір. На її обличчі виблискували сльози; вона нервово метушилася кімнатою, намагаючись утекти від цієї розмови та власних думок. Не тямлячи себе, я впала перед нею на коліна й почала благати. Моє серце невблаганно підказувало: якщо я не втручуся саме зараз — Віанна загине.

Зрештою, вона ніжно поклала долоню на мою щоку й ледь помітно кивнула, стримуючи сльози. Мені залишалося тільки чекати — на вмовляння батька могло піти декілька днів.

Відтоді щоночі мені почала снитися Аннет — легендарна Свята, яку раніше я бачила лише на старовинних полотнах. Її величний образ поставав переді мною настільки виразно, що це здавалося наяву. Вона свердлила мене суворим, проникливим поглядом і щоразу мовчки протягувала мені фіалку. Та щойно я намагалася прийняти цю квітку — якась невідома сила різко відкидала мене назад, і я миттєво прокидалася в холодному поту.