Сови (1)

Зимовий маєток Монтеро, Імперія Ровелія.

Кассіан уважно слухав мою детальну розповідь. Я розповіла йому про мальовниче місто, про зустріч із Беатріс і про те, як сильно її вразили мої слова. Не оминула й найважливішої деталі — її вагітності. Довелося пояснювати, як ми з Анною довго зважували всі «за» і «проти», перш ніж наважилися відкрити їй гірку правду.

Його погляд не відривався від мого обличчя, а пальці повільно постукували по підлокітнику крісла в такт моїй розповіді. Час від часу він то посміхався, то хмурив брови. Я ж, як заведена, кружляла кімнатою, продовжуючи говорити.

— Я вами так пишаюся, леді, — м’яко промовив Кассіан, дивлячись на мене зі щирим захопленням.

Від цих слів мене охопило приємне тепло. Я ніяково заправила пасмо волосся за вухо.

— А ви вірите в примар? — несподівано навіть для самої себе випалила я.

Маркіз здивовано підняв брови. Він кілька секунд мовчав, дивлячись у темне вікно, за яким уже панувала глибока ніч.

— Не певен, — нарешті відповів він. — Сам ніколи з ними не стикався. І, якщо чесно, не дуже й хочу.

Він вдавано здригнувся, і я мимоволі посміхнулася. Я підсіла ближче — так, що наші тіла майже торкалися. Тихим, змовницьким голосом почала розповідати про те, що бачила кілька днів тому в лісі Сільвербрука. Кассіан слухав дуже уважно, не перебиваючи. В якийсь момент я й не помітила, як майже повністю нахилилася до нього, спираючись руками на його стегна й шепочучи йому просто в вухо.

По його шкірі пробігли мурашки. Спочатку я подумала, що це від моторошних деталей історії, але розпашіле обличчя й важке дихання видавали зовсім інше.

Я раптом замовкла, усвідомивши, наскільки близько ми опинилися. Мої долоні все ще лежали на його стегнах, пальці несвідомо стискали темну тканину штанів, а губи майже торкалися його вуха. Кассіан не рухався.

— Леді… — хрипко промовив він.

Від його голосу по моїй спині пробіг приємний холодок.

— Так? — прошепотіла я. Відповідь уже не мала значення.

Кассіан повільно повернув голову. Між нами залишалося ледь кілька сантиметрів. Його рука обережно накрила моє зап’ястя — не відштовхнула, просто затримала.

— Ви, здається, зовсім не боїтеся наближатися до небезпечних речей, — прошепотів він. Його теплий подих торкнувся моїх губ.

Я ковтнула.

— Ви про примар?

Куточок його губ ледь сіпнувся.

— Ні.

Серце закалатало так сильно, що я була майже впевнена — він це чує. Я мала відсунутися. Сказати щось розумне. Нагадати собі, хто він і ким є я. Але замість цього лише глибше відчула тепло його долоні й те, як напружилося його тіло під моїми пальцями.

— Ви почервоніли, леді, — тихо зауважив він.

— Це від страшної історії про примар.

— Звісно, — усміхнувся він.

Його погляд на мить ковзнув до моїх губ. За вікном стояла непроглядна ніч, а м’яке світло лампи підкреслювало різкі лінії його обличчя. Кассіан виглядав так, ніби вів запеклу внутрішню боротьбу… і програвав. Я повільно прибрала руку з його стегна. Він відпустив моє зап’ястя, але не відвів погляду.

— Пробачте, — тихо сказала я, хоча мій голос прозвучав зовсім не як вибачення.

— Немає за що.

Пауза між нами стала майже нестерпною. Я ніяково попрощалася й швидко пішла до своєї кімнати. Серце вистрибувало з грудей, заглушаючи все навколо.

На ранок я розбирала листи. На деякі відповідала, більшість просто відкладала. Щойно ми повернулися до маєтку, я попросила дворецького відсортувати всю кореспонденцію й відкласти те, що стосувалося співпраці зі мною. Таких листів виявилося небагато.

— Ательє та навчання магії… — пробурмотіла я, лежачи на ліжку з ногами, закинутими на стіну. — Учитель із мене буде ще той.

«Хоча, якщо вони хочуть навчитися виживати після власної смерті, прокидатися в чужому світі й вплутуватися в інтриги — тут я справді маю чималий досвід.»

Я розламала сургуч на черговому листі. Почерк був вишуканий, папір — дорогий. Мене запрошували «обговорити перспективи взаємовигідної співпраці». Іншими словами — хотіли роздивитися дивну леді зблизька й зрозуміти, чи можна на мені заробити.

— Хитрі, — тихо пирхнула я.

— Хто саме, леді? — запитала Анна.

— Усі. Тут це, здається, вроджене.

Я відкинула листи вбік. Про заробіток вирішила подумати вже після фестивалю. Зараз на це просто не вистачало сил.

Кілька днів поспіль мене мучило погане передчуття. До свята залишалося зовсім мало часу, а ми досі не знали, до чого саме потрібно готуватися. Це нестерпне очікування випалювало зсередини. Свої переживання я зганяла на тренувальному майданчику, спарингуючи з лицарями. Перемагати їх було надто легко, і це дратувало ще сильніше.

— Якщо щось станеться, ви будете просто… не потрібні! — нервово вигукнула я, кружляючи по майданчику.

Лицарі стояли мовчки, брудні й подряпані.

— Віанно, — пролунав позаду спокійний голос. — Ви щойно побили всіх моїх лицарів. Зупиніться, нових набирати в мене немає часу.

Маркіз ніжно поклав руку мені на плече. Я підняла на нього очі й трохи розслабилася. Його м’яка посмішка й примружені очі завжди діяли на мене заспокійливо.

— Вибачте… Я просто намагаюся вгамувати нерви. Ви ж розумієте, що якщо вона зробить хід, ми маємо бути готові?

Кассіан кивнув і акуратно поправив комір моєї сорочки.

— Я знаю. Але вам треба відпустити це, леді, — він махнув рукою, і лицарі швидко зникли з майданчика. — Ми впораємося. На фестивалі буде багато людей, імператорська гвардія, маги Вежі. А поруч із вами буду я — прикриватиму ваш тил.

Він провів зігнутим пальцем по моїй щоці, на мить затримав погляд на губах, а потім подивився мені в очі. Я притулилася лобом до його грудей. Усередині розлилося приємне, зрадницьке тепло.

«З ним я майже забуваю, наскільки це все небезпечно.»