Срібло та лазур

Анна, як я й очікувала, глибоко образилася на мене. Вона продовжувала сумлінно виконувати свої обов’язки, але спілкувалася холодно, коротко й виключно по суті. Жодної посмішки, жодного теплого погляду. Я вирішила не тиснути й просто вибачилася. Та слова не могли повернути того, що вже сталося.

Бертольда розжалували й відіслали назад до маєтку. Його подальшу долю мав вирішити маркіз, у якого й без того вистачало проблем.

Анна часто плакала в саду, коли думала, що її ніхто не чує. Кожного разу її тихі, приглушені схлипи болісно стискали мені серце. Цього разу, повертаючись із тренування, я не змогла пройти повз.

Дівчина сиділа, спершись на край фонтану, закривши обличчя руками, і гірко ридала, здригаючись усім тілом. Я тихо підійшла, присіла поруч і ніжно обійняла її за плечі. Вона не відштовхнула мене. Поступово її плач став тихішим. Ми просто сиділи на холодній землі, слухаючи шелест осіннього вітру в кронах дерев.

— Ви вже розповіли… його дружині? — нарешті тихо запитала вона.

Анна підняла голову. Її повіки були сильно опухлими, а обличчя — червоним від сліз.

— Ні. Я лише знайшла адресу й планувала поїхати туди згодом.

— Я сама. Я сама їй усе розповім, — твердо промовила вона. — Ви не винні, леді. Просто… мені було страшно визнати правду. Він і від мене приховував, що одружений. Я дізналася випадково, підслухавши його розмову з Ларрі. А потім він почав говорити про шлюб за розрахунком, про те, що любові немає… і я повірила.

Вона знову сховала обличчя в долонях, але цього разу вже без сліз. Опале листя золотавим килимом вкривало землю навколо нас. Холодний вітер пробирав до кісток. Збирався дощ.

Я допомогла Анні підвестися саме тоді, коли перші важкі краплі впали на землю. Поки ми добігли до маєтку, обидві промокли до нитки.

Тепер я сиділа у вітальні біля каміна, загорнувшись у теплу ковдру. Анна мовчки підтримувала вогонь. Ми довго розмовляли про всякі дрібниці. Мені страшенно хотілося розповісти їй усе — хто я насправді, що відбувається і що має статися найближчим часом. Але я не могла.

Дівчина помітно повеселішала. Здавалося, вона нарешті почала викидати того негідника зі свого серця.

Фестиваль врожаю мав відбутися за три тижні. Монтеро зазвичай не з’являлися на ньому, адже їхній родинний прибуток приносили ювелірна справа та ткацтво, а не сільське господарство. Проте цього року все змінилося. Принцеса явно щось готувала, і ми навіть не мали найменшого уявлення про її задум.

Арканна Вежа продовжувала мовчати. Даміан лише раз надіслав короткого листа, в якому просив не демонструвати свою силу так відкрито. Мені пощастило, що інцидент стався на приватній території Рошарів, які не висунули жодних звинувачень. Мене досі вражали безглузді закони імперії щодо магії. Вони боялися її, наче власної тіні.

— Кассіане, — звернулася я до маркіза, який уже понад годину тихо сидів навпроти каміна, гортаючи книгу. — А ви коли-небудь серйозно вивчали магію?

Маркіз здивовано підняв погляд. Слабке золотаве світло від вогню м’яко грало на його обличчі.

— Колись намагався, — зітхнув він, відкладаючи книгу. — Та в мене нічого путнього не виходило. Мати приносила дивні фоліанти, які я ледве розумів. Тож навчився лише вливати ману в меч і трохи її концентрувати. На більше не здатен.

— Це ви самі так вирішили? — я вигнула брову. — Я знала вашого предка. Він був одним із найкращих у контролі мани. Не думаю, що такий талант міг просто розчинитися в часі.

Кассіан лише похитав головою й знову занурився в книгу.

— Ходімо зі мною. І візьміть меча, — коротко кинула я, підводячись.

Ми знову опинилися в моєму таємному «склепі» за архівом. Я легко застрибнула на край мармурового ложа й подивилася на здивованого маркіза, який завмер у проході.

— Магія — прекрасна, Кассіане, — я здійняла руки, і навколо мене засяяли сріблясті спалахи, що імітували зорі. — Вона дана не для того, щоб її боятися, а щоб допомагати нам. І я не розумію, чому імперія досі прикриває свій страх давніми трагедіями.

Кассіан повільно проходив між «зорями», торкаючись їх кінчиками пальців.

— Але ж «Велика Біда» сталася саме через неконтрольоване використання магії, чи не так? — тихо запитав він.

— Частково. Але справжня провина лежала не на простих людях і навіть не на більшості аристократів, — я клацнула пальцями, і зорі розсипалися срібним попелом. — Провина лежала на тих, хто прагнув створити нескінченне джерело мани… і натомість породив чудовиськ.

Запала тиша.

— Навіщо ми тут? — нарешті запитав він. — Ви могли розповісти це й у вітальні.

— Ось тут, — я поклала долоню на його сонячне сплетіння, відчуваючи крізь тканину тепле тіло й рівне, сильне биття серця. — Джерело вашої магії. Ви відчуваєте її?

— Леді… — його голос став хрипким, а погляд — важким. — Відчуваю. Але не бачу сенсу продовжувати.

— Добре, — я зістрибнула на підлогу. — Тоді захищайтесь!

Не встиг він отямитися, як я вдарила простим закляттям відштовхування. Кассіан рефлекторно виставив щит, шоковано дивлячись на мене. Я атакувала знову й знову, з кожним ударом посилюючи натиск.

— Ви захищаєтесь як людина, яка вже прийняла смерть! — вигукнула я. — Де вогонь Монтеро?! Де та сила, від якої тремтіли ваші вороги?!

Мій черговий заряд розтрощив його щит. У відповідь Кассіан випустив сире полум’я мани, яке ледь не зачепило моє плече.

— Ось воно! Не тримайте її в клітці!

Він важко дихав, очі палали гнівом. Меч зі свистом вийшов із піхов. Блакитне полум’я спалахнуло на лезі яскраво й хижо.

— Ви самі цього просили, Віанно.

Наш бій спалахнув з новою силою. Меч і магія, вогонь і срібне світло. Він був сильнішим фізично, я — спритнішою. В один момент я навмисно схибнула й упала на спину. Кассіан миттєво опинився наді мною. Вістря меча, огорнуте лазуровим полум’ям, зупинилося за кілька сантиметрів від мого горла.