Наслідки та причини

Прокинулася я в обіймах Ізель. Її скуйовджене волосся розсипалося по подушках. На диво, голова зовсім не боліла, лише трохи нудило після вчорашнього «чаювання». Я мимоволі всміхнулася, підвівшись на лікті. Ми з Ізель досі були вдягнені як фермерки, щоправда, вже без взуття та капелюшків. Та варто було мені глянути у вікно, як усередині похололо. Сонце вже стояло високо над будинком, а в маєтку маркіза я мала бути ще вчора ввечері.

У двері тихо постукали. За мить вони прочинилися, і в щілині з’явилася жінка — майже точна копія Ізель, тільки з волоссям світлого відтінку. 

— Баро… — хотіла була скрикнути я, але жінка швидко приклала палець до губ.

 Ізель невдоволено перевернулася на інший бік і щось буркнула уві сні. Баронеса жестами показала, щоб я вийшла й спустилася до неї.

Коли я, як могла, швидко привела себе до ладу за допомогою старої покоївки, то спустилася вниз до баронеси. Я почувалася винною через свою негідну поведінку, тож уклонилася першою. 

— Баронеса Майра де Рошар, — піднявши на неї очі, я завмерла. 

Вона лише м’яко всміхнулася й жестом запросила мене сісти поруч. На мене дивилася доросла жінка з глибокими блакитними очима й красивою, спокійною усмішкою. Майра взяла зі столу аркуш і написала на ньому кілька слів: 

«Прошу, дочекайтеся мого чоловіка». 

Баронеса була німою.

Я кивнула та спитала про новини з маєтку, а вона просто ще раз вказала на листок із написом та мило всміхнулась. 

«Здається мені, що я влипла».

Невдовзі до вітальні зайшов статний чоловік. Руде кучеряве волосся й густа борода одразу говорили, що він голова роду. Олвін де Рошар. Я привіталась з ним, але він легковажно вказав не підніматися та ніжно поцілував дружину в щоку. Ця тепла сцена дала мені зрозуміти, які стосунки панують в їхній сім’ї. 

— Маркізо, — звернувся до мене барон, сідаючи на диван навпроти, — ну ви і повеселили нас із Майрою. 

Він гучно засміявся, тримаючись за випнутий живіт, а я привідкрила рота в запитанні. Адже коли ми з Ізель «чаювали», барона і баронеси вдома не було. 

— Не пам’ятаєте? Ну звісно, ви ж майже весь льох «висушили»!

Він знову голосно засміявся, впавши на спинку диванчика. Баронеса пригрозила йому пальцем, і він, відкашлявшись, провів по бороді рукою.

 — Ми знали, що в Ізель буде гостя, — Олвін подарував теплий погляд дружині, — але не знали, що це буде сама маркіза Аверналь, яка наробила стільки галасу! 

Він секунду подумав та додав: 

— І не тільки при дворі. 

— Вибачте мене за це, — ніяково промимрила я, ховаючи очі. 

Баронеса ніжно поклала руку мені на стегно та всміхнулася. 

— Вам ні за що вибачатись, ми давно не бачили, як наша Ізель так сміється, — почав він розмову. — Коли ми повернулись додому, то побачили, як ви з нею танцюєте на столі, поки старенька покоївка судомно намагалася не дати вам впасти.

Повітря луною розрізав сміх барона, його дружина також не стримувалась, прикриваючи рота рукою. 

— А маркіз? — тихо спитала я. 

— А що я? — почулося у відповідь.

Я зойкнула, підскочивши на місці. Повільно, мов лялька, повернула голову — і за спиною побачила Кассіана. Він невимушено стояв, спершись плечем на дверну раму й схрестивши руки на грудях.

— Я вас із того столу і знімав, — серйозно промовив він.

— А ви пручалися, — додав барон. — Кхм, ну добре, ми підемо розбудимо Ізель, а вас поки залишимо наодинці.

Барон різко підвівся, відштовхнувшись від колін, а баронеса ніжно поплескала мене по плечу й вийшла слідом за ним.

— Маркізе, я… — хотіла я вже почати виправдовуватися.

Та Кассіан швидко наблизився й міцно обійняв мене. Я відчула легке тремтіння в усьому його тілі й одразу зрозуміла, наскільки погано вчинила. Обережно обійнявши його у відповідь, я втиснулася в ці обійми й пробурмотіла вибачення.

За мить він відступив на крок, але його руки лишилися на моїх плечах. Поглянувши мені у вічі, він тихо промовив:

— Ви хоч розумієте, як я хвилювався?

— Вибачте, маркізе, я…

— Напилися гірше за пияка?

На його обличчі розпливлася усмішка, а я почервоніла від сорому за вчорашнє.

— Я вже вибачилася! — вигукнула я, зробивши крок назад. — А чому ви взагалі тут?

— Чому? Ви не повернулися ні в призначений час, ні пізніше, тому я сів на коня й перестрівся з лицарем, який вас супроводжував, — він ковзнув по мені поглядом. — Він усе виклав.

— Зрада!

Ми обоє захихотіли. Маркіз злегка клацнув мене по кінчику носа.

— Більше так не робіть. Я вже думав брати дім барона штурмом.

За дверима почувся шурхіт. Кассіан тихо підійшов до них і різко відчинив. Усе сімейство, включно з Ізель та її молодшим братом, повалилося на підлогу вітальні.

— Я жартував, бароне.

За годину ми всі зібралися за великим столом в їдальні маєтку барона. Слуги не очікували такої кількості гостей, тому трохи затримувалися з подачею страв, але ми були надто зайняті розмовами, щоб звертати на це увагу.

За словами барона, за ту прогалину в пам’яті ми з Ізель встигли пробратися до його кабінету, влаштувати там гармидер у пошуках родинної печатки й «затвердити» новий дизайн етикетки для сидру. Ба більше — передати його слузі й відправити до сімейної сидроварні.

Ми з Ізель лише засоромлено перезиралися, поки всі інші весело сміялися з розповідей про те, як я била маркіза, коли він намагався зняти з мене чоботи, а Ізель навідріз відмовлялася спати в іншій кімнаті.

— Маркізо, ось затверджений дизайн. Він ще не пішов у друк, тому ми можемо його відкликати й просто забути про це, — неохоче промовив барон, передаючи мені фотокартку.

На ній були ми з Ізель — усміхнені, п’яні й облиті бризками сидру.

— Навряд чи маркіза таке… — почала була Ізель.

— Залишайте, — перебила я її. — Мені подобається.

— Що? Маркізо, але ж тут ви… і я… ми…

Ізель почала щось невпевнено мимрити.

— І що? Це ваш сидр, і ви теж маєте бути на етикетці. А я й п’яна гарна, — всміхнувшись, я передала фотокартку назад і раптом почула тихе: