Пошта для маркізи

Мені дозволили як слід виспатися, тож униз я спустилася лише до обіду. На диво, маркіз уже сидів за столом.

— Добрий день, маркізе, — промуркотіла я, сідаючи навпроти.

— Відпочили?

— Так. Ліжко було чудове.

Кассіан ледь усміхнувся.

— До речі, вам слід розібрати пошту, — мовив він, відкладаючи горошок з тарілки.

Я здивовано кліпнула.

— Пошту? А мені пишуть?

Кассіан підвів на мене очі, ніби не до кінця розуміючи, жартую я чи справді дивуюся.

— Ви в столиці наробили стільки галасу на прийомі, що, звісно, пишуть. Дворецький уже все відсортував: запрошення, пропозиції співпраці та… спалене.

Я завмерла.

— Перепрошую? Спалене?

— Так, — спокійно відповів він. — Там були пропозиції про заручини.

Я зовсім не очікувала такої відповіді. Десь збоку служниці тихо хихикнула, забираючи брудний посуд.

— А що, якби мені це було цікаво?

Ніж у руці маркіза неприємно ковзнув по порцеляні й завмер. Він підняв на мене погляд.

— А вам цікаві заручини?

Я ледь нахилила голову, удаючи роздуми.

— Можливо…

— Тоді ми можемо заручитися. — він сказав це так спокійно, ніби пропонував чай.

Позаду одразу почувся дзвін розбитого посуду. Одна зі служниць заметушилася, сиплючи вибаченнями.

Я шоковано дивилася на маркіза, а він тим часом цілком спокійно розрізав стейк, ніби щойно не сказав нічого особливого.

— Маркізе, я жартувала, — нарешті видихнула я. — Мене поки не цікавлять заручини. Принаймні доти, доки я не розберуся з «усім».

Краєм ока я помітила служниць, які все ще прибирали уламки тарілки. Кассіан лише кивнув. Я не думала, що він справді запропонує таке. До подібних речей маркіз точно не ставився легковажно… напевно.Прокашлявшись я відвела погляд.

— А щодо Арканної вежі…

— Я надіслав їм офіційне прошення від дому Монтеро. Поки що відповіді немає.

— Добре, — тихо мовила я. — Тоді подумаю про це після розбору пошти.

Решта обіду минула в тиші.

У кімнаті мене зустріла ціла купа листів — від надрукованих на нових бездушних апаратах до написаних від руки. Друковані я одразу відклала вбік.

«Якщо мені пишуть не власноруч, значить, я їм не така вже й цікава».

Та навіть після такого сортування листів менше майже не стало. Я читала один за одним, аж поки літери не почали зливатися в суцільні хвилясті рядки одноманітного тексту:

«Леді Віанно фон Аверналь, для мене буде честю бачити Вас на чаюванні… З повагою…»

— Над чим задумалися?

Маркіз непомітно опинився в мене за спиною й витяг із моїх рук черговий лист.

— Чаювання, світські вечори, танці… усе як завжди.

Він сперся стегном об край столу й недбало перебрав кілька конвертів.

— Я маю на все це ходити? Не хочу. Більшість леді, від яких я отримала запрошення, поводилися зі мною грубо.

— Леді Віанно, ви маркіза, яка перебуває під опікою одного з найвпливовіших домів імперії, — спокійно мовив Кассіан. — Тож самі вирішуйте, куди йти, кого проігнорувати, а кому надіслати коротке «ні» на знак ввічливості.

Я підняла на нього очі.

— А так можна?

— Можна, — відповів він без вагань. — А якщо що, я все владнаю.

Він всміхнувся й відклав конверти вбік. Усередині мене знову розлилося те тепло, яке все частіше виникало поруч із маркізом. Я відповіла на його усмішку й сперлася щокою на руку.

— Добре, тоді я відвідаю дім барона Рошара, — я потягнулася до карти на краю столу. — Його угіддя мають бути не надто далеко.

— А чому саме туди? — Кассіан вказав на точку на мапі, де був позначений його маєток. — Звідси це лише кілька годин їзди.

— На прийомі я познайомилася з однією милою юною леді… Вона нагадує мені мене в минулому. Кумедно, правда?

Я всміхнулася й підняла листа, папір якого відправниця власноруч зафарбувала рожевим.

— І її лист — єдиний, який справді написаний із душею.

Маркіз дивився на мене теплим поглядом, поки я перечитувала лист і щиро всміхалася. Від паперу тягнувся легкий фруктовий аромат, що дуже пасував Ізель.

— Своїм візитом ви допоможете її сім’ї.

Я підвела на нього очі.

— Допоможу?

— Так, усе просто, — він нахилився, спираючись руками на стіл.

Разом із цим рухом до мене долинув запах його парфуму. Серце знову тривожно затріпотіло.

— З огляду на кількість конвертів, які я тут бачу, і тих, що вже спалили, можна зробити висновок: ви бажана гостя в багатьох домах.

Я мовчки кивнула.

— Ще не дійшло? — з ледь помітною насмішкою мовив він, дивлячись мені просто у вічі.

— Тц, — цокнула я. — Це означає, що якщо я оберу їхній дім для візиту, то покажу свою прихильність перед іншими родинами, так?

— Молодець, леді Віанно, ви все правильно зрозуміли, — хитро промовив Кассіан і ніжно провів пальцями по моєму волоссю, на мить затримавши руку біля шиї.

— А щодо співпраці… — я вказала в бік іншої купи листів.

— Про це не переймайтеся. На ваше ім’я в столичному банку я вже відкрив окремий рахунок. Щомісяця туди надходитиме пристойна сума на ваші витрати. Просто виписуйте чеки під час покупок — і цього буде достатньо.

Я здивовано подивилася на нього — і тільки тоді зрозуміла, що мені стало страшно. Він, схоже, був цілком задоволений собою.

— Ви мене виганяєте?

— Що? — він різко сіпнувся.

— Ну… «Ось вам окремий рахунок, ось листи про співпрацю», — я помітно знітилася й відвела погляд. — Виглядає так, ніби ви вже виконали свою частину угоди й тепер чемно просите мене покинути маєток.

Кассіан різко підвівся, обхопив моє обличчя долонями й змусив подивитися просто на нього.Наші носи ледь торкнулися. Його погляд ковзнув по мені — стривожений, майже недовірливий.

— Ви справді так подумали? — тихо спитав він, не відводячи погляду.

— Ну, зараз, коли ви так відреагували, — мабуть, уже ні.