Прийом на честь принцеси (4)

Залишившись знову наодинці, я стала ласою здобиччю для аристократок, які тільки цього й чекали. Я вже подумки шукала, куди б утекти, коли відчула чужу руку на плечі. 

Підвівши очі, я зустрілася поглядом із кронпринцом.

— Ваше Високосте, — сіпнулася я, — ви мене налякали.
— Перепрошую, леді, не мав такого наміру.

Його усмішка вже не здавалася такою чарівною, але зовнішність усе одно залишалася винятковою.

— Сумуєте? — він простягнув мені келих шампанського й став поруч.

Леді, що прямували до мене, вмить розчинилися в натовпі, лише кидаючи злі погляди.

— Що ви, прийом неймовірний, — я говорила якомога ввічливіше, намагаючись не піднімати очей на Люциана. — З принцесою Валері все гаразд?
— Так, — байдуже відмахнувся він, відпиваючи вино. — Скоро повернеться.

Кронпринц уважно розглядав зал, повний людей. Його смарагдові очі ковзали з гостя на гостя, ніби зважуючи кожного.

Музика змінилася, стала ритмічнішою. Аристократи знову почали звільняти центр зали й ставати в пари. Я вже хотіла відійти, аж раптом кронпринц зупинив мене.

— Чи дозволите цей танець, леді Аверналь?

Відмовити означало привернути ще більше уваги й виявити неповагу. Я одразу відчула на собі десятки невдоволених поглядів.

— Це буде честю, Ваша Високосте.

Його пальці легко торкнулися моїх, і вже за мить він вивів мене до центру зали.

Цей танець був іншим.

Не таким плавним, як вальс. У ньому було більше кроків, більше змін, більше живого ритму. Ми рухалися, змінюючи напрям, сходячись і знову розходячись на півкроку, ніби гралися.

Кронпринц вів бездоганно. Його рука тримала впевнено, але легко. У кожному повороті, у кожній зміні позиції він ніби наперед знав, де саме я опинюся за мить, і вже чекав там, не даючи мені ані збитися, ані розгубитися.

Він не тягнув і не штовхав, як це було з Валері. Збоку це, певно, виглядало бездоганно.

Занадто бездоганно. 
  
Бо всі бачили те саме, що й я. Кронпринц умів танцювати ідеально.

— Ви швидко вчитеся, леді Аверналь, — тихо мовив він, коли ми знову змінили фігуру.
— У мене просто хороший партнер, Ваша Високосте.

Його усмішка стала ледь помітнішою.

— Я завжди хороший партнер.

«Не з усіма», — промайнуло в мене в голові на черговому розвороті, коли принц трохи сильніше стиснув руку на моїй талії.

Він танцював надто впевнено, ніби чудово розумів вагу кожного кроку, хоча це й був лише танець.

Коли музика почала стихати, він не відпустив мене відразу. Затримав рівно на одну мить довше, ніж вимагав етикет, і, трохи схилившись, тихо промовив:

— При дворі важливо, з ким ти танцюєш.

Лише після цього його пальці розімкнулися.

Навколо знову повернувся гомін зали, але тепер він звучав уже інакше.

Кронпринц торкнувся губами моєї руки й злегка глянув з-під лоба, ніби оцінюючи мою реакцію, але я трималася.

Він точно сказав це не випадково. Але яка йому різниця, чий бік обирає чергова аристократка?

«Кассіан мав рацію. З ним краще не перетинатися. І саме це я й планую робити далі».

   Хвилини тягнулися годинами. Я вже й не злічила, скільки танців мені запропонували після кронпринца і від скількох я відмовилася. Деякі все ж довелося прийняти, вислуховуючи дивні розповіді аристократів, які намагалися випросити для себе добре слово перед домом Монтеро.

Коли ж цікавість до мене трохи вщухла, я помітила, як «зграя» аристократок обступила юну дівчину. Вбрана вона була значно скромніше за інших, а прикраси лише ледь виблискували на вухах і шиї. Дівчина виглядала наляканою й засоромленою, тоді як довкола неї панувала удавано невимушена атмосфера.

У тій юній дівчині я впізнала себе багато років тому.

Мене представили як «гордість Арканної вежі» на імператорському балу в честь налагодження між ними стосунків. Я так чекала на той прийом і вдягла свою найкращу сукню, а наставник навіть змайстрував для мене намисто із золотавих каменів мани. Я наївно думала, що, раз уже звикла з’являтися серед аристократів, то якимось дивом зійду за свою.

Як же я помилялася.

Жінки відверто насміхалися з кожного мого слова, вказували на манери й на те, що я не вмію танцювати як слід. За двадцять хвилин я вже вибігла з бальної зали в сльозах і до кінця вечора блукала західним крилом палацу, розглядаючи картини.

Соромно зізнатися, але саме після того вечора я почала скуповувати книги про манери, етикет і вчитися танцю на скромну зарплату мага Вежі. Кассіану ж я розповіла не всю правду.

Повернувшись із думок у реальність, я вже крокувала до нещасної.

«За мене колись ніхто не вступився. Але тепер мій час скористатися можливостями, які дає мені титул маркізи».

Я зупинилася позаду аристократок, заповнюючи простір своєю присутністю. Якщо раніше я трималася спокійно й стримано, то тепер була готова відстояти честь… хоч і чужу.

— Леді, що ж ви так напираєте на цю юну лисичку, — я м’яко поклала руку на плече дівчини, і вона підвела на мене свої блакитні очі.
— Пха, — пирхнула знайома аристократка, — ми лише нагадуємо їй манери, як старші за статусом.
— Он воно як, — поблажливо протягнула я. — Віконтеса Аделіса, вірно? Вам і самій варто було б їх пригадати.
— Що? — знітилася вона під моїм пильним поглядом.
— Минулого разу я вже пробачила вам звернення до мене першою, але це вже вдруге…

Провівши поглядом по аристократках, я відразу відзначила, що всі вони нижчого титулу.

«Самостверджуються. Зрозуміло».

— То чи вам повчати манер юну леді? Дім маркіза може надіслати до вашого дому чудового вчителя, віконтесо. Думаю, ваш чоловік буде вдячний за таку турботу.

Аделіса розчервонілася, ще дужче відтіняючи свою пишну рожеву сукню. Решта лише швидко переглянулася, не сміючи заговорити першими.

— Прошу пробачення у вашої світлості маркізи за мою невихованість, — вона виконала реверанс. — На цьому відкланяюся.

Інші поклонилися слідом за нею, а тоді швидко розчинилися в натовпі.