Спис для справжніх леді

Кассіан рушив першим — майже ліниво, ніби лише хотів перевірити, чи я взагалі втримаю меч у руках. Я відвела удар убік, і в долонях відгукнулося тупе дерев’яне тремтіння. Уже в наступну мить пішла у відповідь сама. Меч у моїх руках не був частиною тіла, як у маркіза, тож я брала не силою, а швидкістю: маневрувала, вислизала з-під ударів, змінювала кут.

— Леді, ви тримаєте його так, ніби це сокира, а не меч, — кинув Кассіан.

— А ви говорите забагато для того, хто мав би захищатися, — огризнулась я, одразу ж ідучи у випад.

Кассіан легко ухилився від мого удару й відразу спробував вдарити зверху. Я відкотилася вбік, різко збивши чоботом суху землю. Курява піднялася легкою хмарою й на мить сховала мене. 

— Ви щойно кинули мені пил в обличчя? — почувся його голос крізь кашель.

— Ні, маркізе. Це майданчик просто на моєму боці.

Не гаючи часу, я рвонула вперед, цілячи боковим ударом у ребра. Але наші дерев’яні клинки з тріском зійшлися. Кассіан встиг заблокувати випад в останню мить і сильним напором відтиснув мене назад, вибиваючи простір для нової атаки.

— Брудний прийом, — зауважив він, ледь примружившись.

Я тримала меч не так упевнено, як хотілося б, і він швидко це зрозумів. Один удар, другий, третій — Кассіан тиснув без перепочинку, змушуючи мене лише захищатися. Кожен блок глухо віддавався в руках, і тремтіння деревини проходило від долонь аж до ліктів. Здавалося, ще трохи — і пальці самі розтиснуться.

— Усе ще хочете перемогти? — спокійно запитав він, знову опускаючи меч зверху.

— А ви вже повірили, що виграли? — видихнула я, ледве встигнувши відбити удар.

Коли він знову замахнувся для сильного рубального удару, певно вже думаючи добити мене, я не стала блокувати. Замість цього різко вискочила з лінії атаки. Не зустрівши опору, Кассіан за інерцією подався вперед і, втративши рівновагу, змушений був перекотитися через плече, аби не впасти та не відкритися для удару.

Я не стримала злорадного:

— Ой.

— Не радійте завчасно, леді, — буркнув він, швидко піднявшись.

Я миттю скоротила дистанцію. У дальньому бою проти нього шансів у мене майже не було, тож залишалося лізти ближче, туди, де його розмах ставав менш можливим. Я почала сипати короткими, колючими атаками майже впритул, не даючи йому й миті на повноцінний замах.  Дерев’яний меч раз за разом ковзав уздовж його захисту, шукаючи шпарину.

На якусь мить мені навіть здалося, що я його дотисну.

Та Кассіан різко перехопив ініціативу. Коли я вкотре пішла в атаку, він однією рукою збив мій удар, підвів мене ближче, а другою схопив за плече, розвернув і легко торкнувся мене дерев’яним лезом.

Я завмерла, важко дихаючи. Наші тіла опинилися занадто близько.

— Перший раунд за мною, — тихо мовив він.

Я звела очі й фиркнула, намагаючись не показати, як сильно калатає серце.

— Не поспішайте пишатися.

Кассіан самовдоволено відступив. Я чудово розуміла: зараз він бився не на повну силу — чи то жаліючи мене, чи то просто розважаючись. І це зачіпало. Я лише нещодавно почала вчитися користуватися мечем, тож від самого початку знала, що поступаюся людині, яка тримала його в руках змалку. Саме тому й додала до правил пункт про зміну зброї.

— То що, хочете змінити зброю? — з насмішкою спитав маркіз, розминаючи плече. — Мені теж доведеться взяти інший меч. Цей тріснув.

Він зміряв мене поглядом і покликав Бертольда, щоб той приніс новий дерев’яний меч. Я ж упевнено попрямувала до стійки зі зброєю, пройшла повз мечі й узяла до рук довгий спис із дерев’яним наконечником. Він був трохи вищий за мене. Зваживши його в руках, я задоволено кивнула.

— Мій був із крюком, але й цей згодиться, — я кинула на Кассіана хижий погляд.

Бертольд ледве стримав усмішку й коротко оголосив початок другого раунду.

Цього разу я не чекала. Вістря списа рвонуло вперед так швидко, що Кассіан ледь устиг збити його мечем убік. Я одразу перевела удар нижче, ціллячи в бік, потім знову вгору — в груди. Він відступив на крок, оговтуючись.

— Ого, — видихнув він. — То ви просто стримувались?

— Ні, маркізе. Просто тепер я перестала мучити меч і взяла зброю для справжніх леді.

Я не давала йому підійти. У цьому й була вся суть. Варто було Кассіану лише скоротити дистанцію, як я одразу відштовхувала його назад новим уколом або різким рухом древка. Спис рухався легко, мов продовження моєї руки. Я колола в груди, переводила вістря до плеча, збивала його меч убік і знову змушувала відступати.

Кассіан почав обходити мене по дузі, явно шукаючи слабке місце.

— Не надто шляхетно тримати зацікавленого чоловіка на відстані, — кинув він, раптом зриваючись уперед.

— А підповзати ближче без дозволу — шляхетно? — відрізала я й різко вдарила древком по його мечу.

Дерево глухо стукнуло об дерево. Кассіан вилаявся крізь зуби, бо мій наступний укол змусив його різко відхилити корпус. Вістря зупинилося в небезпечній близькості від його грудей.

Він більше не усміхався.

Тепер маркіз ішов на мене вдумливо та обережно. Двічі він намагався збити спис убік і увірватися ближче, але я щоразу встигала відступити на півкроку й повернути вістря в його бік. Раз він майже дістав мене, і його дерев’яний меч ковзнув уздовж древка так близько, що я відчула, як всередині похололо. Я різко прокрутила спис у руках, вирвала лінію й тупим кінцем штовхнула його в плече, примушуючи знову відступити.

— Леді, — вже важче дихаючи, промовив Кассіан, — ви випадково не вирішили мене принизити?

— Лише трохи, — чесно відповіла я.

Бертольд за спиною приглушено кашлянув, явно ховаючи сміх.

Я знову пішла вперед. Укол у груди. Переведення в бік. Укол у плече. Збила його меча древком. Ще один випад. Кассіан відступав, уже не тому, що хотів, а тому, що я не лишала йому вибору.

Він раптом пішов на зближення, майже ризикнувши напоротися на вістря. Я ледве встигла смикнути спис убік, щоб не дати йому перехопити древко. Та цього вистачило. На мить дистанція зламалася.