Леді Аверналь

Кассіан

З появою Віанни в моєму домі всі мої думки та справи оберталися лиш навколо неї. Інформацію про себе Віанна давала по крупинках, ніби уникаючи надмірностей. Для мене вона здавалася неосяжним дивом. Така чарівна й водночас велична. Якби я не знав її походження, то ніколи не сказав би, що вона не зі знатного роду. Впевненість, яку вона випромінювала, легкість спілкування зі мною як з аристократом, природність у діях та ставленні до слуг — усе це говорило про те, що вона мала б більше права на шляхетність, ніж багато тутешніх аристократів.

Мій рід існував уже сотні років, але справжня впливовість прийшла до нього саме триста років тому. Маркіз Теон ді Монтеро був визнаний великим героєм, про якого написали надмірно багато оповідей, прославляючи його подвиг. Хоча він ніколи не приймав цієї слави й описував її як «тяжку та липку», хоч би що це мало означати. Єдиною згадкою, яка вказувала на причетність Віанни до тієї війни, було коротке речення в одній старезній книзі того часу: «Маркіз Теон разом зі Святою Аннет та їхньою помічницею…»

«Помічниця, і це все».

Не було навіть опису зовнішності чи бодай натяку на її значущість, ніби хтось спеціально стирав слід в історії. Підозрювати можна було безліч людей: від тодішнього імператора й до Арканнової вежі… навіть союзників Віанни. Але через стільки років це було безглуздо, тож залишається лише гадати. Та мене не полишала ця таємниця. У моєму маєтку зараз перебуває людина, яка бачила минуле на власні очі, спілкувалася з моїм предком, про якого я знав лише з історії роду, і, що найдивовижніше, змогла пройти через магічний анабіоз та прокинутися живою.

Коли я був ще зовсім юним, мама таємно приносила мені книжки про магічні теорії. Там якийсь, на перший погляд, безумний маг доволі часто згадував про анабіоз. Але всі його спроби на мишах, свинях чи смертельно хворих людях — закінчилися провалом. Батько вважав, що вивчення чогось, що не допоможе в правлінні, — безглуздя, але мати вірила в мою винятковість як ніхто.

— Винятковість, аякже… — дивлячись на свою долоню, пробурмотів я.

— Перепрошую?

Я підняв очі на леді, що сиділа в моєму кабінеті. Рівна, та водночас розслаблена постава, очі, які на сонці здавалися неймовірно привабливими, та волосся, що віддавало рудиною. Вона перегортала книги, в яких були зазначені всі діючі знатні сім’ї імперії, намагаючись запам’ятати якомога більше перед прийомом.

— Віанно, а якою була магія раніше? — потерши втомлені очі, я підвівся, щоб пройтися кабінетом.

— Раніше? — вдумливо повторила вона, відпивши чай. — Могутнішою, але дуже одноманітною.

— Тобто?

— Маркізе, магія, яка існує зараз, дуже різноманітна. Читаючи книги, — вона помахала томом у руках, — я дізналася, що в кожного роду є своя особлива магічна сила. Раніше ж вивчали в основному бойову магію, не зважаючи на вроджені таланти.

Жінка легковажно знизала плечима й повернулася до книги.

— Кассіане, а ця книга не застаріла? — запитала Віанна, перевіряючи рік видання.

— Ні, останній примірник. Їх оновлюють щороку, а що?

— М-м, ось у сім’ї герцога Рівальд магія пов’язана з тяжінням… сильна, — пробурмотіла вона водячи пальчиком по друку. — У вас — з підсиленням зброї. Як і в Теона.

— До чого ви? — з цікавістю я присів поруч, заглянувши в книгу.

Віанна ледь помітно пахла магнолією. Мене завжди цікавило, звідки в неї такий парфум, але це запитання здавалося недоречним. Я й сам не помітив, як опинився занадто близько до неї, настільки, що вже відчував тепло її тіла.

— Чому ніде не зазначена магія правлячої сім’ї? Ні імператора, ні його дітей.

— Державна таємниця, — видихнув я, і тепле дихання випадково торкнулося її оголеного плеча.

Від цього шкіра там вкрилася мурахами, і вона трохи відпрянула.

Я перевів на неї погляд. Сонце м’яко золотило її волосся й щоку, і від цієї близькості думки починали плутатися зовсім не там, де слід.

 Злегка струснувши головою, я відсів, залишаючи між нами трохи простору.

— Блукають лише теорії, але жодних фактів. Єдині, хто знають, — маги Арканнової вежі. І то, керівництво.

— Бо саме вони надають дозвіл… навіть для імператорської сім’ї? — Вона злегка торкнулася свого плеча.

— Начебто так, але я не певен, як саме це відбувається.

Знизавши плечима, я одним ривком підвівся з диванчика й повернувся до робочого столу. Той був завалений паперами, книгами та звітами. Зараз я продовжував працювати над титулом для Віанни, щоб встигнути до прийому. До нього залишалося два тижні.

За час перебування в маєтку тіло жінки набуло приємної округлості в порівнянні зі станом в якому вона “прибула”. Віанна виглядала здоровою, і це неабияк мене тішило. Я досі не розумів, що саме маю для неї зробити, окрім як бути поруч і захищати. Та не був певен, що цей захист їй справді потрібен.

«Цікаво, чи такі самі думки колись переслідували Теона, коли він перебував поруч із Віанною?»

Хоч, за словами жінки, її могутність залишилася в минулому, здавалося, усі навколо все одно відчували сильну ауру, що її огортала.

Для мене леді, що сиділа зовсім недалеко й так вдумливо поглинала інформацію про новий світ, відчувалася необробленим, але таким бажаним діамантом. Поруч із нею я почувався вільно, ніби ми знали одне одного роками, а то й століттями.

Неочікувано Віанна протяжно й невдоволено заричала, відкинувшись на спинку диванчика.

— Я вже не можу-у-у!

Вона смішно затупотіла ногами по паркету, мов капризне дитя, а потім, трохи вгамувавшись, поглянула на мене.

— Аристократки весь час так нудно живуть?

— Я схожий на аристократку?

— Ох ні. Якби ви були жінкою, то під брамою маєтку вже юрмилися б кавалери.

Я захихотів, сприйнявши ці слова за комплімент, а тоді, підвівшись зі стільця, підійшов до Віанни.