Знайдете когось для щасливого числа

- Вона сказала, що вам же все одно, хто. Аби тринадцять. Знайдете когось для щасливого числа. Он цього дядька можете. Він хіба не підійде? 

На цей раз Кирило не так сильно здригнувся, наче пара над чаєм зробила анестезію. Але голосочок дитини всвердлювався в мозок, наче дриль сусіди, який ще вдосвіта вихідного дня вирішив нарешті полагодити поличку, про яку дружина торочить  вже місяць.

Саша вперто не входив до кухні. Наче ховався за спиною хлопця від пронизливого погляду бабусі.

Та зашурхотіла целофаном, висипаючи цукерки у квадратну тарілку, на якій звичніше б виглядали суш і  роли.

- А де кришталеві вазочки, які мають бути у кожної пенсіонерки? - мляво запитав сам себе Костянтин. Цікаво уже не було. І навіть не було цікаво, хто з пенсіонерок більш типовий - кляузниця-професорка, його тітка-відлюдниця чи ця бабуся з різким голосом і ще різкішою поведінкою.

Він наче плив за течією, звуки доносилися як крізь вату, було спокійно, безжурно, але і не радісно. Нічого не дивувало молодого політика. Все він знав про життя й електоральні вподобання виборців. От зараз він послухає скарги старенької на життя, вона  ще щось розкаже про… стоп.

Мале щось казало про те, що потрібний ще один. Для щасливого числа. Відколи це тринадцять - щасливе?

Кирило підняв важкі повіки, видихнув пряний аромат трав і перцю, ще раз огледівся. Ну добре. Сучасний інтер’єр, то таке. А чи можна назвати бабкою цю жінку? Вона тепер здавалася юною матір’ю Саші. Цікаво, яка у неї пенсія, і де вона раніше працювала?

Щось дуже не схоже на те, що вона жалітиметься на життя.

Раз пенсіонерка не жаліється, треба пожалітися пенсіонерці?

Ця думка здалася напівсонному Кирилові креативною.

Він набрав у легені більше пряного аромату від чаю і вже хотів почати, як помітив навпроти себе Сашу.

Дитина сиділа, невиховано поклавши лікті на стіл.

І дивно не те, що Саші не робили зауважень. А те, як дитя опинилося за столом. Воно ж ніби не виходило з коридору, ховалось там від гніву бабусі на неприємну звістку.

Дитя зазирнуло зеленими очима кудись у голову молодого політика і противно посміхнулося великим ротом з гострими зубами й облизнулося. Роздвоєний язик? 

Паніка потихеньку пробивала всі захисні бар’єри, напрацьовані на тренінгах з досвідченими коучами.

Відчуття, що начальство не подарує провалу першого серозного завдання, накрило Кирила, як дев’ятий вал рибальського човна.

А що місія невиконанна, він чомусь уже не сумнівався. І навіть не дивувався, що стискає велику чашку чаю в руках, але не зробив ні ковтка. Натомість виразно, як віршик у дитсадочку, розказує, що тітка, яка його терпіти не могла все життя, по знайомству прилаштувала в помічники депутату райради. 

Чим саме зобов’язаний столичний депутат, гарно одружений батько новонародженої доньки, його непоказній провінційній тітці, він не знає. Але взяв Костянтина заочно, після п'ятихвилинної телефонної розмови. 

Признався Кирило і в тому, що саме через кляузницю, яка скаржиться на хазяйку цієї квартири, від нього відмовилася наречена. Та сама зарозуміла Ганна.

На цьому місці Саша зневажливо засміявся і знову показав роздвоєного язика, вимазаного шоколадом.

На цей раз Кирило не втримався і потрусив головою.

От зовсім не миле дитя. Кутики великого рота схожі на перевернуту підкову, вираз гидливий і зверхній.

Що ця дитина може знати, щоб так дивитися?

-Треба тікати - нарешті інтуїція достукалася до затуманеного східними пахощами мозку. 

Але язик, гарно підвішений і тренований, не слухався і на автоматі питав, чи немає побажань або навіть претензій, які він міг би задовольнити. При цьому не виходило спитати ні слова про землю, яку нібито розсипає пенсіонерка під килимки неугодним. 

На цій думці Кирило зупинився, як автівка, у якої закінчилося пальне - трохи проїхав накатом, і все. Ні з місця.

Зате почув відповідь бабусі онукові.

- Його тітка померла. Не встигла розказати. І ще треба добровільна згода.

Кирило побачив, як дитина недбало махнула рукою. Та що ж це таке!  Нігті малому треба підстригати частіше. А то воно якось… 

А потім почув свій голос, хоч не збирався нічого казати.

- Я можу зголоситися. Для щасливого числа. Якщо більше не буде скарг.

Бабуся і Саша переможно перезирнулися.