Привидиться ж таке

- Ба, ти справді будеш його чаєм поїти? Я теж хочу, на дворі було холодно. - сказало дитя, мрійливо задивившись на кульок з цукерками. І явно не переймаючись тим, що фантики з них знімали немитими руками.

- Мий руки й взагалі вмийся. - суворо наказала бабуся. - І переодягнися в чисте, додала уже в спину Сашуні, що в передчутті солодкого замість обіду просто розчинився в повітрі й виник біля ванної.

Кирило потрусив головою. Привидиться ж таке.

А його пройти далі не запрошували. Це ніби натякало на те, що треба попрощатися й піти, не виконавши доручення і проваливши перше самостійне завдання.

Ні, тільки не це.

- Я чув, що Ганна, онука особи, яка написала цю кляузу, тепер живе тут. - почав він, на ходу видумуючи, що саме зрадлива Ганнуся могла сказати або зробити цікавого.

Але постріл навмання приніс перший успіх.

- Яблучко від яблуні. - єхидно проголосила Світлана Михайлівна. - знаю я цю дівчинку. В один клас з моєю Ритою ходили. І вчилися однаково. А як вступати, то звісно Ганні зелене світло. Вся рідня по вишах викладає. Моя тепер вимушена працювати на двох роботах, щоб платити за навчання. А Ганька стипендію отримує, диви яка розумна.

Кирило подумки потер руки. Пішло діло. Він звісно не стане говорити, що Ганна відмінниця й гордість факультету.  І що вона дуже талановита, старанна й принципова. І що тести всі писали в одному приміщенні, до чого тут рідня.

А ще не питатиме, як так сталося, що у Світлани Миколаївни з’явився онук майже шкільного віку, а Ганна ще не закінчила виш. І вступила туди одразу після школи.

Тож явно не необхідність платити за навчання заважала невідомій Риті вчитися разом з його коханою. 

Світлана Миколаївна зміряла Кирила суворим і підозрілим поглядом. І він сховав за спину руку, на пальцях якої намагався підрахувати, скільки рочків малому пронозі, його майбутньому виборцеві.

- Саші шість років - відрізала бабуся. 

- Та, що накатала кляузу - далеко не така сильна супротивниця, як ця жінка, що читає думки й не спішить піддаватися на харизму і відкриту посмішку. -  дійшло до Кирила.

- Така метка дитина.  Знає, що не можна нічого брати в чужих і сідати в машину до незнайомців. Мене тітка теж цього вчила,  розказувала, що буде, як не слухатимусь.

Тонкі губи Світлани Михайлівни скривила вдоволена посмішка.

О, вона явно зналася на залякуваннях. Тільки до онука ці вміння не застосовувала, як з деякою заздрістю зрозумів Кирило. 

А ще він зрозумів, що її рот за цими тонкими блідими губами дуже немаленький. І за найменшої необережності легко проковтне помічника депутата, як жаба муху. А може й самого депутата проковтне, з жахом подумав хлопець.

Жахався він не того, що з шефом може статися така халепа, а того, що думка про те, ніби якась пенсіонерка може щось заподіяти депутатові - точно не його.

Пенсіонерка тонко посміхнулася і коротким красномовним жестом вказала  на двері кухні.  

Вона не пропонувала гостьових капців і ніяк не натякала на те, що треба б роззутися.

Костянтин нерішуче пройшов на кухню у вуличному взутті, за що його власна мати вбити не вбила б, але слухати про те, що її працю не поважають, довелося б довго.

Кухня була невелика, дуже світла, сіл і три стільці стояли біля самого вікна.

Кирило знову напружився. Тут пахло м’ятою, корицею, чим завгодно пряним і гострим, тільки не борщем, як і в домі у тітки. І так само виникало відчуття, що ти надто малий і незначний. І треба слухатись старших, бо інакше станеться щось страшне.

Навіть в цьому стані він помітив дивне - ніхто не спитав, що в онука було на обід. Та й онук якийсь дикий, невмитий і надто пронозливий для нормальної домашньої дитини.

Гість ледве стримався, щоб не потрусити головою. Бо ці думки теж були чужі. Вони кололися й штовхалися, щоб зайняти найвигідніші місця у його голові й з комфортом дивитися, що ж буде далі. Але під єхидним поглядом хазяйки обтрушуватись, наче мокрий пес біля калюжі, не випадало.

Тому він чемно сів на найближчий стілець. Той виявився незручним, не давав розслабитись, щось впиралося у спину, муляло на сидінні, хоч воно було гладесеньке на вигляд.

- Мама сказала передати, що вона має запрошення з Німеччини, з  якогось Брокена, там  і вступатиме у виш, бо навчання безплатне. - пролунав за спиною дитячий голосок, та так несподівано, різко й агресивно, що Костянтин мало не розлив на себе чай.

Треба визнати, що бабуся зубастого янголятка теж була вражена звісткою, хоч її рука міцно тримала чашку і навіть не здригнулася. Але її рот перетворився на щілину, губів стало просто не видно. 

Очі вп’ялися в того, хто стояв за спиною Костя.

- Он воно як. - підкреслено спокійно сказала вона. -Там і вступатиме.  Чудово.