А звідки ви знаєте, що я подумала?

Твоя бабуся права. Бо мені тітка як розказала, то й досі сниться. Молодець, що не ведешся. Кругом і правда багато шахраїв і брехливих політиків, що так і норовлять обдурити наївного виборця.

- От і бабуся так говорить. Не любить політиків. Зразу телевізор перемикає.

Кирило акуратно зібрав обгортки, запхав їх назад до рідного кулька і під пильним поглядом малого відніс до урни.  

- Малий, ти не знаєш, де тут номер дев'яносто сім - Б? 

 Той нахилив голову набік і посміхнувся напрочуд зубастим ротом від вуха до вуха. 

- Ой-йо! Акула, а не дитина. Вони що, у два ряди?- ошелешено подумав Кирило, і моментально про це забув.

- Дасиш цукерку - скажу.

- А як же зуби й не можна брати в чужих? - вражено спитав Кирило, спантеличений непередбаченістю думки майбутнього виборця.

- Ну я тебе уже трохи знаю. І то ж не ти пропонуєш, а я беру відсоток за послугу.

- Он воно як. 

Кирило відкрив кульок. Малий взяв цукерку, несхвально обдивився, кинув назад і вибрав іншу. Запхав її в рота пальцем із занадто довгими нігтями й тим самим кігтистим пальцем в шоколаді  показав за спину Костянтина. 

- Он він. Ти майже на ґанку стоїш. 

Після чого дитя промаршувало до дверей того самого будинку. А помічник депутата двинув за ним. Під пильним поглядом консьєржки навіть не захотів заходити в ліфт з противним малюком. І підіймався на третій поверх пішки. До речі це викликало у консьєржки ще більші підозри.

Вона поділилася  ними зі Світланою Миколаївною, що саме поверталася з цвинтаря, де навідувала чоловіка та викидала сухе листя, що нападало в акуратно огороджену територію його останнього спочинку. Ну й доповідала йому  тепер, що і як  коїться у знайомих і рідні.

Головне було не забути, що треба набрати  земельки. Бо швидко розходиться. То там треба посипати, то тут. 

Воно б можна взяти з клумби під балконом або просто солі. Але то непрофесійно.  А часто не наїздишся, бо дочка пішла на таку роботу, що дитину довелося переселити до бабусі. Тимчасово звісно.

- Нічого постійнішого, ніж тимчасове, не буває, ти ж знаєш. - розповідала удова чоловікові. - А роки мої вже не ті. Ні, Саня - гарна дитина. От тільки занадто весела. Три пари штанців треба прати щоденно, куртки просто горять, а воно ще росте. А ще вроки вчи. І відганяй від  комп’ютера, бо треба ж і самій знати, що у світі робиться.

Ти б бачив, що Тамарка пише у фейсбуці, що в інстаграм викладає. Ще й твіттер засмічує. Активістка. Клара Цеткін з Розою Люксембург нервово курять. Хоч вона мені й подруга ще зі школи, але не можу таке схвалити. Ніколи не ставила сім'ю на перше місце. А зараз кинула їх зовсім. Переїхала до пансіону якогось. Безвідповідальна була й залишилася. 

В думках про те, як легко декому бути безвідповідальною і пурхати по життю, наче метелик, Світлана Миколаївна не помітила, як доїхала додому. Й оговталася тільки тоді, коли консьєржка попередила її про підозріло респектабельного молодика, що замість ліфта піднявся сходами 

- Точно  не до дівчини, бо без квітів. - підсумувала консьєржка свою розповідь.

Світлана Миколаївна не надала ніякого значення словам цієї легковажної особи, яка замість сумлінного виконання обов'язків читала романи й звертала надмірну увагу на симпатичних молодиків. Ну і звісно на те, що Світлана Миколаївна знову принесла повне відерце землі відомо звідки.

У консьєржки звично похололо в грудях від думки, що одного разу ця земля може опинитися під її килимком для витирання ніг. Чим це загрожувало, вона точно не знала. Але все одно було страшно.

Навіть не подякувавши за попередження, Світлана Миколаївна ліфтом піднялася до себе.

І зовсім не здивувалася, побачивши Сашу й того самого занадто елегантно вдягнутого юнака.

- Бабусю, а він каже, що світлофори працюють не тому, що там сидять духи електрики й перемикають світло. І не тому погано працюють, що деякі духи ліниві.

- І тобі добрий день, Сашуню.

- Ой. Добридень, ба. Мама рано привела мене, бо дуже спішила.

- Спішила, значить. Он воно як. Ну він правду каже. 

Кирило переможно глянув на Сашу.

- Ніхто не садитиме в кожен світлофор по духові. Це нераціонально. - продовжила жінка, шукаючи ключі. - То Київсвітлофор знову відмічає щось. Мабуть, премію.  Хтось з тих, кому премію не дали, сидить на розподільнику, Сашо. Грається з нудьги,  паразит рогатий, а у фізбуці пише, що лінії зношені. І тому не завжди сигнал доходить туди, куди треба.

Тепер і Саня, й помічник депутата були невдоволені відповіддю.

Пенсіонерка відчинила всі три замки одним ключем, щось шепочучи собі під ніс, наче читала вірші, але дуже нерозбірливо. Потім вказала Сані на вхід і запитально подивилася на Кирила.

- А вам, Кіро, що тут треба, чого ви третеся біля неповнолітньої дитини, та ще й там, де нікого немає, га?

Кирило через безглузде звинувачення навіть не звернув уваги на те, що його назвали на ім’я.

- Він мені дав цукерку, ба, уявляєш? - хлюпнула  бензинчику в полум'я дитинка.

Жінка всім корпусом повернулася до потенційного маніяка.

- Я не, тобто я так, але то було не те, що ви подумали.

- А звідки ви знаєте, що я подумала? - єхидно спитала бабуся гидкої дитини.

- Е, ну…

- А він ще розгортав цукерки, а потім немитими руками брав їх і кидав у кульок - долинуло з-за дверей.

- Я власне до вас. - Кирило простягнув візитку, намагаючись не звертати уваги на дитячі ябеди. -  На вас поступила скарга.

- Які букви маленькі. Не бачу нічого. Сашунь, прочитай.

Дитина прочитала, що Кирило - помічник депутата, у нього є телефон, електронна пошта, офіційний акаунт на фейсбуці та профіль в інстаграмі. І кожен виборець може побачити,  що це чесний і принциповий молодий політик та поспілкуватися з ним на будь-які теми.

- Он воно як. Скарга значить. От на цю тему ми й поспілкуємося, Кирюшо.