Вона відьма, і не приховує

- Ти неадекватна зараз, бабусю.

- Зате ти адекватна.

- Ми погано до тебе ставимося? Тобі чогось не вистачає? Ти просто вирішила нас осоромити перед рідними й знайомими?

- Я просто вирішила жити там, де сама собі хазяйка, де є медперсонал і мої однолітки. І це світова практика - коли пенсіонери живуть у пансіонах. А не на голові у дітей і онуків.

- Ба, ти мене чуєш? Там погано. Ну може не так щоб зовсім погано, але ж це не дім.

- Я так хочу. Тобі буде квартира. Чого ти з Кирилом мусиш ховатися, коли можеш уже жити своїм життям? І я не мулятиму вам очі. І не читатиму в соцмережах, що коли пенси вимруть настане рай на землі.

- Ба! Нащо ти читаєш ту маячню і взагалі дивишся, що я там роблю?

- Мені нудно, Ганнусю. Я одна, тебе немає цілий день, ввечері ти з Кирилом. Він хороший хлопчик. Але мені весь час здається, що через мене вам, молоді, погано жити. Я не так голосую, пенсія у мене з бюджету, погляди неправильні. А…

- Що ти говориш, ба? Кирило нічого такого не каже.

- Не каже, а пише. І може він правий. 

Ганна розгублена. Кирила вона кохає, але...

- Я порву з ним, якщо ти не підеш від нас.

- Подивимося, як ти порвеш. А я поки що поживу в пансіонаті.

Бабуся переможно посміхається і сідає за контрольного пострілу листа в райраду. Залишився останній штрих, і Кирило все зробить, щоб повернути Ганну.

“...А головне - сусідка  з нижньої квартири нехай перестане сипати під килимок землю з кладовища. Бо вона не може простити, що покійний чоловік завжди ставив мене їй у приклад. А як її дочка принесла в подолі дитинку і не вийшла заміж, то зовсім розум втратила,  стала підсипати могильну землю мені під килимок. 

А від цього й голова паморочиться, і ввижається усяке. І з рук валиться все, наче  пороблено.

Заздрість і чорне око в неї. Вона відьма, і не приховує, шановний депутате.

І це ще не все, прошу зазначити - земля, що її розсипає сусідка, бруднить підлогу й килимок, а прибирати нікому. Нема у нас в домі прибиральниці. А вона розводить бруд і мракобісся.

Тому й звертаюся до вас, шановний депутате, прийміть якісь дієві міри.

А то  хлопець моєї онуки каже, що ми, пенсіонери неправильно голосуємо. Може він правий? Може не треба другим разом за вас голосувати?

У вас таке чесне обличчя й в програмі стільки теплих слів.  Доведіть, що це не одні слова. Бо  ви будете балотуватись на другий строк, чи не так? У нас все  ще багато скверів можна пустити під забудову.

За один строк не впораєтесь…”