Епілог

Епілог 1

У вранішньому весняному небі промайнула маленька пташка. Швидко тріпочучи крильцями вона залишила далеко внизу високий паркан заможного маєтку й лишившись непоміченою для камер спостереження плавно приземлилась біля вікна з відкритими ролетами.

Григорій Кажан сидів у просторій кімнаті четвертого поверху й смакував вранішню каву, але незапланована відпустка яку раптово вибив у керівництва полковник геть не тішила його. Минуло дві з половиною доби відтоді, як група споряджена ним до «Безодні» зникла із радарів. Сигнал згас й зробити це самостійно, підлеглі Кажана не могли. Означало це лише одне - їхнє життя згасло, так само як рідкий чіп вживлений до їхніх, нині мертвих тіл. 

Щодо долі Вітра з Куртом полковникові було відверто байдуже. Загадковий капітан своєю дивною поведінкою та зовнішнім виглядом давно не викликав довіри в полковника. На рахунок Курта - для нього Олександр був лише одним з багатьох. Чудовий з точки зору виконавця поставлених задач, але не більше. Не існує тих, кому б неможливо було знайти гідну заміну. Так вважав Кажан, але турбувало його наразі геть інше.

Спритні підлеглі спромоглися дістатися самісінького дна Безодні й лише після цього їхні позначки на панелі відстежування назавжди згасли. Що саме побачили вони занурившись туди, куди ще жодного разу не спромоглися дістатися елітні групи спецпризначенців? Що, або кого?

Кажан зробив ковток запашної кави й поглянув у вікно. На вузькому підвіконні завмерла маленька пташка, напрочуд подібна до зозулі. Вона виглядала геть, як справжня, от лишень незвичний відблиск пір'я, на перший погляд, здавався виблискував сріблом надтонкого металу.

— Зозуля, зозуля, — іронічно мовив до пташки Кажан, але договорити не встиг.

Потужний вибух розірвав тишу кімнати, обірвавши життя підступного мисливця за безсмертям.

Епілог 2

У затишному кафе в центрі міста, сьогодні було малолюдно. Потенційні відвідувачі у більшості своїй перебували на роботі, втім кілька гостей все ж таки завітали до затишної кав'ярні.

Вітер з Куртом сиділи на відкритій терасі в очікуванні свого замовлення. У час коли ароматний напій лише готувався, поруч з кафе зупинилось таксі й до батька із сином доєднався ще один відвідувач.

Пан Граб стояв у тонкому сірому плащі, класичних туфлях й капелюсі в стилі прадавніх гангстерських часів. За мить його щира усмішка змусила Курта з капітаном перервати мовчазну дуель поглядів. Вони мовчали, а може подумки говорили між собою, розуміючи одне одного без слів.

— Добрий ранок, друзі! — щиро мовив Граб на що отримав у відповідь не менш щирі усмішки.

Люди, що наразі перебували за столиком знали й нетерпляче чекали на цю зустріч, але попри все продовжували дивитись одне на одного.

— Піду замовлю каву, — відчувши важливість моменту проголосив Граб і зник за дверима кафе.

Вітер дивився на сина й всупереч постаті міцного чоловіка бачив маленького хлопчика. Щирого і доброго, але чомусь такого сумного.

Курт дивився на батька та згадував, як малим кожного ранку просинався й дивився у вікно чекаючи, що той крокує до їхньої з матір'ю оселі. Повторював цей ритуал ввечері й навіть ставши дорослим, іноді затамувавши подих вдивлявся у натовп перехожих серед яких, як йому на мить здавалося промайнув образ батька.

 — Я знав, що колись ти прийдеш. Як же довго я на тебе чекав, — мовив Курт й вже не соромився ані слів, ні сліз.

Епілог 3

Мельфей неквапливо пройшов коридором й зупинився поруч виходу у вигляді імітації лісової печери. Навпроти очільника Безодні у сяйві штучних зірок бавилися потерчата, зосереджено лупцюючи ногами по гумовій кулі, що скидалася на великий футбольний м'яч старих часів.

Наступний удар виявився занадто сильним й куля влучно поцілила в Кіберчорта, який саме вартував поряд галявини. Рогатий показово наблизився до м'яча й підхопивши його, затис між лівою рукою і могутнім торсом.

— Ану віддай! — хлопчик ледь не з кулаками побіг до в рази більшого за габаритами й силою робота.

В цю мить з печери з'явилися Пірнальник й Харт, стаючи по обидва боки від Мельфея, спостерігаючи за кумедною суперечкою.

— Віддай! — хлопчик-потерча стрибнув до м'яча, але правиця Кіберчорта вправно підхопила його здіймаючи малого у повітря.

— Відпусти! — зірвалось із місця дівча з силою пнувши Куберчорта трохи нижче коліна.

На обличчі Мельфея й Харта промайнула легка посмішка.

— Відпусти Потерча 001, друже! — мовив до Кіберчорта Мельфей й Рогатий обережно поставив малого на землю.  

М'яч впав додолу й дивна компанія поновила свою гру.

— Що робитимемо далі? — раптово поглянув на Мельфея доктор.

— Працюватимемо, — не зводячи погляду з потерчат відповів Мельфей.

— А якщо Поверхня знову спробує завітати до нас? — запитав Харт.

Пірнальник розвернувся у бік доктора споглядаючи на Харта крізь затуманене скло шолома. 

— Якщо хтось колись наважиться зануритись сюди знов - Безодня завжди готова зустріти гостей, — задумливо відповів Мельфей й вся трійця, що наразі стояла у світлі штучного місячного сяйва продовжила зачудовано дивитися на дотепну гру своїх творінь.

Таємнича Безодня ховає ще багато таємниць. Хтозна, можливо й зараз на теренах її секретних лабораторій геніальні науковці продовжують свою працю створюючи дивовижну машинерію, що надійно боронитиме стіни комплексу та його господарів.