Глава 50 Відповіді

На стіл повільно опустився прозорий саркофаг, ховаючи під собою тіло Вітра. Несподівана пара, що раптово з'явилася з ледь помітних розпилювачів змусила капітана зробити глибокий вдих, а серце Курта сповільнити свій хід. Вітер поринув до сну, але перебуваючи у дивному саркофазі мав змогу спокійно дихати.

— Це легені, — звітував Харт після того, як саркофаг на кілька секунд оповило блакитне світло діагностувального сканера. — Гадаю ми зможемо допомогти пану Вітру позбутися його хвороби, а заразом й чіпу спостереження.

До саркофага раптово опустилась конструкція на зразок металевої руки й зачудований незвичним дійством Курт не помітив моменту синхронізації й те, як вже наступної миті отримав нагоду спостерігати за роботою механізованого лікаря, який опинився під захисним склом.

— Всі системи в нормі. Препарат набирає потрібну температуру. Ми будемо готові за три, дві, одну…

Харт перервав відлік й тіло Вітра раптово вигнулось, ніби капітан сам того не віддаючи забажав виконати «місток». Курт ледь стримався, аби не побігти до саркофага, але Мельфей вчасно затримав його, відволікаючи на розмову.

— Перший брехливий міф щодо вашого завдання це важливість локації, — розпочав Мельфей. — Наші помічники з поверхні хоч й із затримкою, втім спромоглися скопіювати всі важливі документи, а зокрема й вашу засекречену відеорозмову де пан Кажан льє до твоїх вух лайно, намагаючись видати його за духмяний мед.

Курт на кілька секунд відірвав погляд від саркофага, здивовано споглядаючи на очільника Безодні.

 — Закинутий комплекс до часу й справді викликав інтерес у певного кола осіб з поверхні, та вже як два роки був офіційно визнаний закритою, небезпечною зоною навколо якої планували звести додатковий мур. Питання щодо його відновлення нині закрито, — Мельфей натиснув клавішу на портативній сенсорній панелі й на широкому екрані виник документ, згідно із яким даний об'єкт і дійсно визнавався державою, як зона відчуження.

Курт мигцем поглянув у бік Вітра й переконавшись, що той спокійно реагує на маніпуляції роботизованої руки, знову відвернувся до Мельфея.

— Інфіній - препарат який почали розробляти незадовго до аварії. Це не було основною діяльністю комплексу й мало хто вірив, що комусь вдасться хоча б трохи наблизитись до умовного безсмертя, — продовжив Мельфей.

— Ця річ дарує вічне життя? — задумливо перепитав Курт знову поглянувши на сплячого нині капітана.

— Не зовсім. Але має здатність регенерувати клітини й суттєво подовжувати ресурс організму, — пояснив очільник Безодні. — Поглянь сюди. Усі ці люди, що кожного дня розвивають майбутнє не можуть похвалитися молодістю, але почувають себе ліпше за багатьох твоїх однолітків, Курт молодший.

Палець Мельфея торкнувся до клавіші й на екрані виникло зображення когорти людей у халатах науковців, які стояли поруч дослідних столів, занотовували щось до електронних журналів та спостерігали за подіями, що відбувалися в експериментальних кімнатах. Чоловіки та жінки, що за віком походили на Мельфея - ті хто вижив після вибуху й залишився відданий справі життя.

Зображення раптово змінилося й на екрані застиг портрет Григорія Кажана.

— Шановний полковник геть не такий відданий державі, як здається, пане Курт. І перші місії, що він неофіційно споряджав до Безодні складалися не зі спецпризначенців, а саме з мародерів, — шокував Сашка Мельфей. — Старі архіви, що потрапили до рук Кажана мали згадку щодо роботи над «еліксиром безсмертя» й вочевидь не давали полковникові спокою, змушуючи правдами й неправдами відправляти до Безодні нові групи приречені на загибель.

— Як?! — лише й спромігся мовити Курт.

Наступною картинкою на екрані завмер контракт Олександра.

— Це також ілюзія, але завдяки фахівцям вона невдовзі стане реальністю і ти отримаєш свою винагороду, пане Курт, — загадково посміхнувся Мельфей.

— Отже, за всім цим стоїть Кажан? — витримавши паузу здивовано й водночас пригнічено запитав Сашко.

— Так. І маємо подякувати за його жадібність, адже виходячи з наших джерел лише він знає про вашу експедицію. У гонитві за тим, що могло стати джерелом незліченних багатств він не хотів мати спільників, аби потім розділити скарб із ними. Прибрати одного для нас легше, ніж зруйнувати систему в цілому, — мовив чоловік з довгим волоссям.

Курт струснув головою, намагаючись вкласти у свідомості щойно почуті слова.

— Але ж вони знайдуть вас. Чіп покажи їм шлях до тринадцятого рівня, — здогадався Курт.

На обличчі Мельфея з'явилася посмішка.

— Ні. Чи не основною нашою спеціалізацією за часів роботи комплексу була робототехніка та військові розробки, тож глушити сигнал ми вміємо краще за інших. Навіть, такий, як ваш, — Мельфей на мить поглянув у бік столу над яким схилилися його побратими. — На теренах комплексу не працює жодний з видів зв'язку крім внутрішнього, що використовуємо ми. Бодікамери з Поверхні тут не працюють, а тринадцятий рівень здатний пригнітити навіть сигнал чіпів на зразок ваших.

Курт уважно слухав Мельфея й раптово побачив, як саркофаг над столом на якому лежав Вітер почав здійматися вгору. Капітан поволі виринув зі сну і різко сів на краю столу, зробивши глибокий вдих.

Вітер підвівся й спогади, що накрили його нестримною хвилею змусили капітана усвідомити неймовірну річ. Він міг дихати. 

Без шолома й кисневих балонів. Дихати на повні груди й бачити перед собою найріднішу у світі людину.

Харт, що стояв поряд, щиро усміхнувся. У розробці інфінію була і його заслуга й можливість бачити, як унікальна життєдайна річ творить дива стосовно гостя з поверхні тішила душу.

— Ти вчасно зняв шолом, друже. Зроби ти це дещо пізніше і все могло скластися геть інакше, — визнав Мельфей. — Але зараз все добре. Цю добу ви проведете разом з нами, поки наші товариші з поверхні владнають питання щодо вашого безпечного повернення.

Згідно з планом Мельфея, Вітер та Курт мали залишити терени Безодні й на кілька днів «залягти на дно» з метою безпеки та попри багаторічне розставання до часу перечекати майбутні події окремо.