Глава 48 Кузня

Двері ліфтової кабіни відчинилися й увійшовши всередину капітан напевно востаннє поглянув на терени шостого рівня, приклавши вказівний палець до сенсорної панелі. Знайомий скрип дверей та протяжний гул кабіни сповістили його про те, що ліфт працює. Зозуля, яка кількома хвилинами раніше застигла в повітрі навпроти обличчя Вітра скоріш за все повідомила своїм володарям про місце перебування капітана. Але зараз це не мало значення. Вітер отримав шанс відшукати Курта раніше, аніж з ним трапиться щось, що вже не можна буде змінити.

Ліфт, що запрацював аж занадто несподівано вселяв у Вітра надію, щодо правдивості власних здогадів. І цей самий ліфт, чомусь із кожною секундою набирав швидкість. Вітер поглянув на комунікатор й усвідомив, що кабіна промайнула, сьомий рівень і стрімко летить вниз.

Здавалося, божевільний ліфт зірвався до шахти, але за кілька секунд до того, як Вітер майже усвідомив, що потрапив до ліфтової пастки, кабіна почала збавляти оберти та спинилася.

Двері прочинилися й Вітер, хитаючись зробив крок вперед. Наразі капітан споглядав ту саму картину, яку нещодавно бачив Сашко. Дивний ліс чарував та захоплював водночас. Найяскравіший зі своїх кольорових снів Вітрові доводилося бачити під анестезією, яку застосували лікарі в час, коли боролися за життя капітана рятуючи його після жахливої аварії. Але навіть найдивніша гра свідомості не могла зрівнятися із тим, що наразі споглядав Вітер.

— Ми чекали на тебе, — раптово почувся дитячий голос, змушуючи капітана сіпнутись й скинути з плеча зброю.

Навпроти Вітра стояла пара дітлахів, що гармонійно відповідали тутешньому антуражу, втім йшли у розріз зі звичним для капітана сприйняттям.

— Ти маєш піти з нами. Твій побратим вже пройшов свій шлях, наразі твоя черга, — спокійно мовив хлопчик.

— Що з ним?! — стурбовано вигукнув капітан.

Дівча спрямувало погляд на свій плетений браслет й ніби почувши нечутно команду звітувала: 

— Він у надійному місці. Ходімо, нам час.

Вітер невимушено поглянув на комунікатор. Позначка з місцем знаходження капітана неначе викотилась за межі окресленої мапи й наразі червоною крапкою завмерла на чорному тлі.

— Це тринадцятий рівень. Тримайся нас, воїне й нікуди не звертай. Для таких, як ти наш ліс смертельно небезпечний, — без зайвих подробиць мовив хлопець й разом з дівчам закрокував лісовою дорогою.

Загадковий тринадцятий рівень. Вітер лише чув далекі припущення, що десь на глибині комплексу є локації, які не позначені на жодній з мап. Скоріш за все це були лише вигадки, оскільки згідно з офіційною версією після катастрофи нікому так й не вдалося зануритись до самісіньких глибин. Втім загадковий рівень все ж таки існував, змушуючи Вітра зачудовано роздивлятися навкруги.

Погляд капітана завмер на дивній будівлі стилізованій під добу козацтва. Звуки пневмомолота, вдало імітували атмосферу, що нагадувало старовину кузню, перегукуючись із роботою сучасного цеху. Помаранчевий вогник у вікні неначе причарував Вітра. У якусь мить йому здалося, що Сашко десь зовсім поряд, а можливо зараз перебуває саме тут, варто лише увійти до приміщення й врятувати його.

— Не сходимо з маршруту. Це небезпечно, — механічно звітувало дівча помітивши, як Вітер дивитися у бік кузні.

Але для себе капітан вже все вирішив. Порівнявшись з будівлею, Вітер стрибнув до дверей відчиняючи їх. За мить до приміщення увірвався сканувальний промінь, що заходився виявляти наявність живих істот у стінах диво-кузні. На велике розчарування Вітра, Курта у приміщенні не було, натомість замість приладдя притаманного кузні всередині панував антураж знайомого капітанові тиру.

Вітер хотів було вертати назад, аж раптом почув за спиною якийсь рух. Озирнувшись капітан побачив, що вздовж підсвіченого жовтим світлом широкого стенда промайнув манекен. За мить у протилежному напрямку ковзнув другий, а третій неначе виринув з підлоги й в руках його зблиснув автомат. Вітер поспіхом впав на підлогу зачувши, як над головою пронісся свист куль. 

Задкуючи до дверей, капітан на мить визирнув з-за стійки, що відділяла його від потенційних мішеней й усвідомив - наразі цілю став він сам.

Нова черга сколихнула навколишню тишу й Вітер прорахувавши необхідну паузу знову вистрибнув зі свого укриття здійснивши постріл з підствольного гранатомета. Яскравий спалах на мить засліпив очі, а тіло манекена відкинуло з пересувних рейок. Але радіти Вітрові було зарано. По обидва боки від стенда з'явилися дві нові постаті зі стрілецькою зброєю у руках, що швидко рушили йому назустріч. Капітан міг заприсягтися, що якби небезпечні манекени мали ноги, то зіскочили б з рейок й перестрибнули через стійку. Нові автоматні черги знову не лишили капітанові вибору, змушуючи Вітра припасти до підлоги.

— Сюди! — у дверях з'явився силует хлопчика-потерчати. — Не піднімати голови й повзти!

Зібравшись з силами, Вітер під супровід пострілів сунув підлогою до рятівних дверей, дивом залишивши смертельний тир.

— Ми казали, що не можна сходити з маршруту! — виголосило дівча в мить коли капітан прилинув спиною до стіни, почувши, як звуки пострілів змовкли.

— Ти маєш віддати нам зброю, якщо хочеш продовжити свій шлях! — рішуче мовило хлопча.

— Ні! — відрізав Вітер, міцно стиснувши «Віверну» й не зчувся, як металокерамічна рука Мінера, який виник за спинами потерчат, висмикнула її з пальців капітана.